Симон Петлюра

Всеукраїнська акція «В традиціях високої звитяги».

👉 Знайти дослідницькі роботи та обов’язково обговорити їх можна за хештегами #УДЦНПВ #краєзнавство2022 та у новій рубриці сайту  ТУТ

✏️ Ситар Олександр, учень Червоноградської ЗСШ І-ІІІ ст.№5 Червоноградської міської ради Львівської області, вихованець гуртка КЗ ЛОР «Львівський обласний центр краєзнавства, екскурсій і туризму учнівської молоді» «Історичне краєзнавство».

✏️ «СИМОН ПЕТЛЮРА:  «  …Москва є і залишається навіки історичним непримиренним ворогом світової цивілізації».

 

Симон Петлюра…Він був знаковою і провідною постаттю української національно-визвольної революції 1917-1921 років. Головним отаманом військ Української Народної Республіки і лідером Директорії УНР. Доля відвела йому невеликий проміжок часу для активної бурхливої політичної діяльності. Він ніколи не втрачав віри у перемогу справи, за яку боровся і залишився єдиним лідером, який не зійшов з капітанського мостику корабля, який називався Україною. Актуальність та оригінальність теми безсумнівна і ще недостатньо досліджена. Основний факт про Симона Петлюру полягає в тому, що він керував Українською державою в найважчий період її існування.

Завдяки радянській (а згодом російській) пропаганді навколо постаті Симона Петлюри утворилося чимало міфів,незважаючи на те С.Петлюра надзвичайно цікавий як реальна особистість, між якою і міфом є суттєва різниця, є реальні виміри, реальна біографія, що дають ключ до розуміння перебігу подій революції, дозволяють виокремити не лише їх сильні, але й слабкі сторони. Cтавши символом української державності,він виявився, з-поміж сучасників, найбільш послідовним, самовідданим її творцем і оборонцем, став провідною постаттю національно-визвольної боротьби.Для сучасної України його ідеї державотворення і боротьби  дуже актуальні,хоч пройшло більше ста років. 

 Стаючи на шлях беззастережного служіння нації, він свідомо чи підсвідомо готував себе до ролі національного вождя. Симон Петлюра як глава держави й Головний отаман військ УНР дав своїм сучасникам і наступникам добрий приклад соборної боротьби за державу. Боротьба ця не була успішною. Надто переважальними були сили зовнішніх фронтів і надто роздробленими українські сили. Перед Україною виникла низка складних проблем та непередбачених ситуацій.

 Підсумовуючи події Української революції1917–1921 років, С. Петлюра зазначaв: «Ми виступили на арену історії тоді, коли світ не знав, що таке Україна… Єдиною боротьбою, упертою й безкомпромісною, ми показали світові, що Україна і її народ живе і бореться за свої права, за право самостійно й ні від кого не залежно порядкувати на своїй землі» [2,c.308].                        Основним завданням того періоду С. Петлюра вважав створення єдиного Українського фронту через повернення в Україну українізованих підрозділів з інших фронтів, а також негайне взяття Харкова як «оплоту більшовизму» в Україні.

Найвдалішу синтетичну характеристику С.Петлюри подибуємо в М.Ковалевського, який добре знав головного отамана. «Симон Петлюра мав усі дані, щоб стати провідником нації, — писав М. Ковалевський. — Однак йому бракувало того великого масштабу, який відзначав революційну вдачу великого гетьмана Богдана. Йому бракувало того широкого степового розмаху і безоглядності, з якою наші великі гетьмани не раз ішли на кров і руїну для осягнення вищої мети. Він занадто був перейнятий новочасним гуманізмом, щоб піти слідами гетьманів. І в цьому, може, полягала трагедія Симона Петлюри. Цю безоглядність, яка завжди в’яжеться з жорстокістю, виявили наші історичні вороги і їх ватажки»[1,c.381].

 «Він майже весь час проводив на фронті і дуже часто сам, без жодної охорони, їздив на позицію, де підбадьорював вояків своїми простими, повними глибокої віри в перемогу розмовами з ними, — згадував В.Прохода. — Незважаючи на дуже несприятливу ситуацію на фронті, Петлюра на всіх справляв враження якоїсь веселої бадьорості. Побачивши батька Петлюру, той вояк, що, може, перед хвилиною тяжко нарікав на свої страждання, зразу ж про них забував. Здавалося, що вони вже минули і що знесилений організм набрався свіжих сил для нових переживань… Петлюра був вождь, зв’язаний з духом нації, з її землею. Він відчував те, чого не могли передбачити інші політики. Характерною рисою його вдачі був творчий оптимізм. Він бачив лише майбутню Україну, боротись за яку закликав до останньої краплі крові»[4,с.142]. 

Україна опинилася у ворожому оточенні, історія не дала їй можливості для мирного будівництва держави. В грудні 1918 року більшовицька Росія починає другу війну проти України. Цікаві спогади Є. Коновальця про події того часу і про роль у них С. Петлюри:  «Серед усіх членів Директорії найбільше вибивався С. В. Петлюра — людина кришталево чесна, безкорисна, доброї волі, великої віри і енергії. Вправі у нього не було необхідної підготовки для керма військовими і політичними справами Української Республіки, однак його велика віра була тим чинником, який, незважаючи на невдачі, що почали спадати на українську владу, спаював усіх в одну цілість і дав змогу серед незвичайно несприятливих обставин вести визвольну боротьбу на українській території більше ніж півтора року».

11 лютого 1919 року вся влада в державі практично зосередилася в руках Симона Петлюри. Співучасник подій того часу В. Королів писав: «Ми маємо право сказати, що в галереї Будівничих Української Самостійної Республіки Симонові Петлюрі, безперечно, належить перше місце. Безмежна принадність в його невсипучій енергії, в фанатичному патріотизмові, в його чистім демократизмі, глибокій незламній вірі в силу своєї нації, в ідеальній чесності та безкорисності».

Після поразки війська УНР у листопаді 1921 року Голові Директорії й Головному отаману Симону Петлюрі стало зрозуміло, що шлях до волі й незалежності його рідної землі буде дуже складний і довгий. Незважаючи на глибокі й вагомі внутрішні національні проблеми, С.Петлюра, хоч і передбачав «ще деякі нові ускладнення в реалізації нашої державної ідеї», але не втрачав «ні віри, ні надії на те, що ідеал нації буде здійснений»[3,c.227].

У 1924 році емігрував до Парижа, де продовжував свою діяльність: інформування світу про українське питання, Українську державу і спроби залучитися підтримкою західних політиків, збереження антибільшовицької боротьби. «Армія знала, що українське громадянство не сконсолідувалось, не з’єднало всіх своїх сил для організації боротьби і не уявляє однолитого національного фронту, який своєю єдністю, согласованістю і вищою державною дисципліною давав би образ самопосвяти громадянства і підпорядкованості його державним інтересам, що їм так загрожувала смертельна боротьба з ворогом. Це було прокляттям для нашої армії» [3,c.240].

З 1925 до 1940 року в Парижі виходив журнал «Тризуб». Петлюра продовжував активно спілкуватися з керівниками Румунії, Польщі, Франції, Англії для того, щоб організувати антибільшовицьку боротьбу, яка була доволі успішною, оскільки чекістські зведення за 1924-1927 роки рясніють повідомленнями про підтримку УНР цими країнами і про можливість відновлення боротьби. Такі ж настрої панували і серед населення України.

У 1926 році у Польщі відбувся переворот, і до влади прийшов Юзеф Пілсудський, який був товаришем Петлюри і з яким вони уклали Варшавський договір. Прибічники Пілсудського називали більшовицьку Росію найбільшим ворогом Польщі і вважали за необхідне допомогти відбудові незалежної Української держави як надійного заборола проти зазіхань московського імперіалізму в напрямку Західної Європи. Петлюра заявляв перед членами свого уряду: «Ми — Польща і Україна — повинні досягти цього порозуміння, щоб перед Москвою устояти». Більшовики вбачали у цьому велику загрозу, оскільки нова війна ставала реальністю і, очевидно, саме тому прийняли рішення про знищення Симона Петлюри. . 

Геополітичний прогноз Петлюри передбачав, що «всі держави, утворені після 1917 року на території бувшої Росії, не мають шансів на тривке існування і будуть завжди загроженими, поки на півдні бувшої імперії не організується і в силу не увійде незалежна держава українського народу»[3,c.252] .

У складних еміграційних умовах дезорієнтації, деморалізації, групівщини, ідеологічного протистояння Петлюра виявив політичну далекоглядність, ясність мети і конкретність завдань, які відповідали потребам часу. Гасло «держава вища за партії,нація вища над класи» стало домінантою життя Симона Петлюри [2,c.310]. Сутність цієї крилатої фрази не втратила актуальності й нині.

З погляду часу виразніше постає велична постать великого українця,який вірив,що «Україна,як самостійна Держава,стане реальністю в житті народу нашого,так і перед широким світом»[2, c.309].

 Його особу треба розглядати як першого українського політика, що найпослідовніше відстоював європейський вектор розвитку України. Він доводив, що тільки незалежна сильна Українська держава може служити гальмом подальшої експансії червоної Москви на захід. Петлюра доводив усій Європі, що Москва є і залишається навіки історичним непримиренним ворогом світової цивілізації.

25 травня 1926 року в Парижі його вбили., вбивцю виправдовують і нав’язується образ Петлюри-антисеміта та погромника. І саме вбивство, а згодом і паризький судовий процес було вдало використано для дискредитації українського національного руху загалом на багато десятиліть уперед. Напередодні в одному з листів він писав: 

«Я вірю і певний, що Україна як держава буде. Може, не зразу такою великою, як нам хотілось би, але буде. Думаю я, що шлях для Української Державности стелиться через Київ, а не через Львів. Тільки тоді, коли Українська Державність закріпиться на горах Дніпра і біля Чорного моря, тільки тоді можна думати, як про реальну річ, про збирання українських земель, захоплених сусідами».

«Стратегiя нацiональної боротьби, як i боротьби вiйськової, вимагає: бити в першу чергу по головному вороговi, з другорядним потiм можна раду дати! В своїй дiяльностi я керувався думкою, що таким ворогом була, є i буде Московщина».

(Із листа Симона Петлюри до Юрія Гуменюка. 10 травня 1926 року).

 

Список використаної літератури:

1.Ковалевський М.При джерелах боротьби.Спомини,вражіння,рефлексії.-Інсбрук,1960. -717с.

2.Петлюра Симон.Статті;-К.1993

3.Петлюра С.Статті,листи,документи. Т 1.-Нью-Йорк:УВАН у США,1956.- 480с.

4.Прохода В.Вождь та військо// Збірник пам’яти С.Петлюри(1879-1926)-Прага,1930.-149 с.