Сергій Шостак
Всеукраїнська акція «В традиціях високої звитяги».
👉 Знайти дослідницькі роботи та обов’язково обговорити їх можна за хештегами #УДЦНПВ #краєзнавство2022 та у новій рубриці сайту ТУТ
✏️ Авторська група гуртка «Історичне краєзнавство» КЗ «Волинський обласний центр національно-патріотичного виховання, туризму і краєзнавства учнівської молоді Волинської обласної ради». Керівники: Воронецька С.М., Прохор І.Л.
✏️ «ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ. СЕРГІЙ ШОСТАК».
Святе Письмо говорить, що Бог розселив людей по всьому світу, а Богом дана земля є святою й рідною, тому її захист – це найперший обов’язок кожного народу.
Для українців такою землею є Україна. Вона полита потом і кров’ю наших героїчних предків, які зберегли рідну солов’їну мову, а нас самих наділили веселою вдачею, співучістю, працьовитістю та високою мораллю. Сьогодні маємо усвідомити: ми не прибульці – ми українці і на своїй землі маємо таке глибоке коріння, що його не вирвати ніякими силами.
Наша історія містить дати, які були вирішальними й доленосними. Країна не раз піднімалася з колін. Побита, у ранах, та нездолана ворогами, вона йшла під кулі, щоб захистити своїх дітей. Терновим шляхом дійшла Україна до сьогоднішніх днів. Здавалося, усе скінчилося, давно минуло, більше ніхто не пройде шляхом тих кривавих подій.
Україна за роки незалежності не бачила війни, яку їй передрікали багато західних експертів відразу після розпаду СРСР. І ось, схоже, їх прогноз збувається зараз.
Україна переживає більше, ніж пережила за попередні роки своєї незалежності – криваву революцію Гідності, тимчасово окуповану частину території і справжню гібридну війну на Сході та повноцінну війну з Росією, яка розпочалась 24 лютого 2022 року.
Слова «Слава Україні! – Героям слава!» набули нового змісту. Наразі вже точно зрозуміло, кому ці слова адресовані; і ні в кого немає сумнівів, що герої – це хлопці, які зі зброєю в руках захищають крихкий кордон України, лікарі, які в мирний час повертали поранених з того світу, волонтери, на плечах яких тримається наша армія.
Слова «Слава Україні! – Героям слава!» перестали бути просто вітанням, це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент для нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради Батьківщини, здійснивши справжній патріотичний подвиг.
Українці повинні пам’ятати своїх героїв. Герої не вмирають. Вони живуть серед нас. У роботі розкрито життєвий та бойовий шлях учня Луцького ліцею №3 Сергія Шостака, який заради кращого майбутнього віддав своє життя, щоб сьогоднішнє покоління змогло пов’язати минуле й теперішнє заради майбутнього.
У місті Луцьку на Волині в родині Шостаків народився хлопчик, якого назвали Сергійком. У сім’ї росла сестричка Людмила, яка була на два роки старша. Діти між собою дружили, допомагали одне одному, обоє навчались у ЗОШ №3 м.Луцька.
Сергійко навчався у молодших класах, коли сім’ю залишив батько. Мама Валентина Іванівна працювала інженером на приладобудівному заводі, була сильною жінкою і зуміла поєднати роботу з домашніми турботами. Старалась усю свою любов, ласку, знання передати дітям. Ще до заміжжя дуже любила подорожувати, займалась туризмом, спортом. У вільний від роботи час подорожувала з дітьми, часто возила на відпочинок у ліс, на рибалку. Своє особисте життя так і не влаштувала. Але діти це оцінили. Завжди були опорою й надією.
Звичайно, Сергійкові потрібен був батько, його підтримка, поради. Але, коли він залишився у сім’ї єдиним чоловіком, то одразу подорослішав, відчув на собі відповідальність за сім’ю.
У 1989 році Сергій закінчив навчання в Луцькій ЗОШ №3 і влаштувався працювати слюсарем-складальником на приладобудівному заводі. Він дуже хотів, щоб від зароблених грошей мама відчула його підтримку. Але недовго довелося працювати, бо у 1990 році розпочалася армійська служба, яку відбував у Новополоцькій десантній дивізії, що дислокувалась у Білорусі.
Після служби в армії повернувся додому. Красивий, підтягнутий, фізично розвинутий, вихований. Мама раділа, поглядаючи на сина. Зовсім дорослим став. На відпочинок не вистачало часу, бо став міліціонером патрульно-постової роти, потім працював в автотранспортному відділенні «Беркут» УМВС України в області, у 1995році – командиром відділення оперативного взводу «Беркут».
Протягом 2000-2001 рр. у складі миротворців перебував у неспокійному Косово.
У 2006 році вийшов на пенсію за вислугою років. Здавалося, уже можна було б спокійно пожити для сім’ї, де росло двоє дорослих синів. Зайнявся з дружиною підприємницькою діяльністю.
Звичайно, таке спокійне життя продовжувалось би і радувало батьків і їх дітей, якби не події у Києві, що не залишили у спокої жодного українця.
23 листопада 2013 року заява влади призупинити підготовку до підписання угоди про Євроінтеграцію сколихнула народ України. 30 листопада в Києві на Майдан вийшли сотні студентів. Після двох місяців мирних протестів підтримка мітингувальників зростала.
«Першого грудня я з батьком були вже в столиці. Тоді ж, увечері, активно протистояли наступу «Беркута» на вул. Банковій. Проти нас застосовували гумові кийки, сльозогінний газ, який випікав очі й паралізував дихання. Болючі удари кийків не зупиняли, бо, було зрозуміло, що дороги назад немає і з кожною секундою наближається справжня Свобода» – згадує старший син Сергія – Владислав.
Наступне загострення ситуації сталося 19 січня 2014 року. У дружини Сергія був день народження. Після святкової вечері син з батьком дістали свої каски, протигази, аптечки, теплий одяг і поїхали до столиці. Побачена картина вразила. Згорілі автомобілі, автобуси, купи каміння й тисячі силовиків, які будь-якої хвилини готові були виконувати наказ розігнати беззахисних людей. Вранці працівники «Беркута» активізувались. Вони стріляли з помпових рушниць, кидали світло-шумові гранати, а також каміння. Люди відповідали камінням та коктейлями Молотова. Наступна поїздка Шостаків у Київ відбулась 18-20 лютого 2014 року. Все починалося мирно, а закінчилося сотнею смертей. Шостаки отримали осколкові поранення ніг. Сергій уже вдома побачив, що в його шоломі застрягла куля від малокаліберної зброї.
«Пам’ятаю ту страшну ніч, палаючий Будинок профспілок, поранених. Страшно не було: я був упевнений у кожному з нас. Ніколи не забуду, як пліч-о-пліч з незнайомими людьми ми стояли перед палаючими барикадами. Міліцейський водомет нещадно поливав нас водою при мінусовій температурі, але від жару полум’я одяг швидко висихав. Було чути, як по щитах стукають кулі, проте ніхто не збирався відступати. Вранці 20 лютого 2014 року силовики спробували штурмувати Майдан, але не змогли. Тоді ми пішли в контрнаступ. Того дня був повалений злочинний правлячий режим, але дуже дорогою ціною – життів сотень патріотів», –ділиться спогадами Владислав.
…Першими захисниками нашої землі були козаки, які, починаючи з кінця ХV століття, захищали рідний край від турецько-татарських і польських загарбників. Козацька історія лишила нащадкам унікальну пам’ятку «Найповніший реєстр Війська Запорізького 1649 року». Читаєш його і переконуєшся: вся Україна є козацькою. Глибоке вивчення цього документа підводить до думки, що в козацькому реєстрі було чимало волинян.
Волинська земля, мов орлине гніздо, виростила чимало відомих борців за волю України. Серед них і Сергій Шостак, якому передався дух предків. Він був справжнім козаком нашого часу. У Сергія було густе волосся, але після Майдану змінив зачіску, вистриг козацький оселедець. Його мали право носити козаки, які брали участь у боях. Такий досвід він отримав у миротворчих операціях у Косово.
Після Майдану, коли українці змінили владу, поплатившись за це сотнями загиблих, з’явилися сподівання на світле майбутнє, однак не так сталось…
Після Майдану відбулись події в Криму, на Донбасі.
Приїхавши з Майдану, постійно повторював: «У житті кожної людини настає той момент, коли рано чи пізно доведеться зробити свій вибір. Вибір, який залежатиме лише від твоєї совісті».
Звичайно, що совість Сергія Шостака не могла мовчати, коли почалася війна на Сході…
Коли б хтось сказав, що в Україні буде війна, це викликало б подив і заперечення. Страшна правда сьогодення свідчить, що зараз українці переживають найтяжчий період своєї «незалежної» історії. Росія ніяк не може пробачити Україні її незалежності. Ліна Костенко писала: «У кожної нації свої хвороби. У Росії – невиліковні».
«6 червня 2014 року мій тато добровольцем вирушив на Схід – став заступником командира підрозділу розвідки батальйону «Айдар» (мав псевдо «Шест»). Перед тим дав мені останні настанови – дивитися за мамою і меншим братом – і відправився боронити українську землю».
Сергій Шостак загинув рівно через місяць після того, як йому виповнилось 42 роки, у бою за місто Лутугіне Луганської області. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Луцьк втратив ще одного героя, двоє синів – батька, дружина – чоловіка, мати – сина.
Валентина Іванівна Шостак давно на заслуженому відпочинку, проживає у селі Боголюби Луцького району. В її сім’ю прийшло велике горе – загинув син. Ця рана не заживе у серці до кінця життя. Розповідала нам про свого Сергійка і не вірила, що його немає. Каже, що він скоро повернеться. Напевно, з такими думками і надією легше прожити кожен день.
Активні бойові дії на Сході України принесли велике горе в десятки волинських сімей. Лише за офіційними даними станом на 20 липня 2015 року у боях із сепаратистами та російськими найманцями загинули або померли від ран у шпиталях 124 мешканці Волині. Із них 97 посмертно вшановано державними нагородами.
Сьогодні ми стоїмо на порозі великих змін. І як ніколи раніше, маємо матеріально та морально підтримати тих, хто воює за наше майбутнє. Лише злагоджена робота всіх українців пришвидшить час перемоги над окупантами. Не можна забувати про людей, які невтомно працюють у тилу.
Зараз вирішується доля і майбутнє України. Шлях до перемоги досить довгий і кривавий. Пам’ятаймо героїв, які віддали життя за нас. Їхні імена будуть навічно закарбовані в наших серцях і душах, їхньому праху можемо низько поклонитись, відвідавши алею Слави на міському кладовищі в с.Гаразджа Луцького району.
Аналізуючи проведену велику дослідницьку й пошукову роботу, ми дійшли висновку, що ця тема є актуальною, як ніколи.
Подвиг нашого випускника Сергія Шостака не поодинокий. Таких героїчних вчинків, які здійснили українці на Сході та розпочатій повномасштабній війні Росії проти України, чимало. Ми гордимося за кожного із них.
Саме такі уроки героїзму потрібно закарбувати в пам’яті, бо із теперішньої війни повернуться хлопці з оголеними нервами і рваними душами. Пам’ятаймо тих, хто пролив свою кров за нас, хто віддав і віддає життя за Вітчизну, хто свято і гідно служить і донині Україні. Війна не складається лише з переможних маршів. Багато в ній гіркоти поразок і туги за полеглими. Але вони роблять нас сильнішими, бо такі уроки непросто забути. Із пам’яті українців навряд чи колись будуть стерті події, пов’язані з боями за Дебальцеве, Іловайський котел, Харків, Маріуполь, Бучу, Ірпінь…
У ці нелегкі для нашої країни часи українці виявляють дива хоробрості, відданості Батьківщині, рідній землі.
Небувале піднесення патріотизму охопило всю країну. Ми пишаємось цими проявами справжньої любові до рідної землі. Гордимося, що наша молодь надзвичайно патріотична і доводить це своїми справами.
Використані джерела
- Гуртовий Г.О. Волино-край козацький: Історико-краєзнавчі нариси//Г.О.Гуртовий. – Луцьк: Надстир’я, 2009. – 388с.,іл.
- Дем’янюк О.,ГулькоГ. Волинський пантеон: схід – 2014. 2-ге вид., переробл. і доповн. /О.Дем’янюк, Г.Гулько. – Луцьк: АйсПринт, 2015. – 132с.
- Косьміна М. На Майдані поранили, а з війни не повернувся /М.Косьміна // Вісник// 2015 – 23 липня – С. 9.
- Харів О. Боєць Шостак: «Ні кроку назад» /О.Харів // «Луцький замок»// 2014 – 7 серп. – С.5.
- Харів О. «Горджусь тим, що я –українець» / О. Харів // «Луцький замок», 2014.- 27 листоп.-С.9.
- В.Шостак Він любив на усіх, та найбільше любив Батьківщину /В.Шостак // «Волинь – нова», 2015, – 22 серп.–С.8.
- Олексій Златогорський – про місію «Чорний тюльпан та археологію Волині» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.volynnews.com/news/vidsichagresoruukrayinayedina/oleksiy-zlatohorskyy-pro-misiiu-chornyy-tiulpan-ta-arkheolohiiu-na-volyni/