Адам Кисіль
Всеукраїнська акція «В традиціях високої звитяги».
👉 Знайти дослідницькі роботи та обов’язково обговорити їх можна за хештегами #УДЦНПВ #краєзнавство2022 та у новій рубриці сайту ТУТ
✏️ Автор: Мацишин Уляна, учениця Луцької загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №13, вихованка гуртка «Моя маленька Батьківщина» КЗ «Волинський обласний центр національно-патріотичного виховання, туризму і краєзнавства учнівської молоді Волинської обласної ради». Керівник: Мацишин Марія, керівник гуртка.
✏️ «АДАМ КИСІЛЬ – ВІДОМИЙ ДИПЛОМАТ, МЕЦЕНАТ, ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ».
Козацька доба – великий період в історії України, який дав Батьківщині багато славних імен. Одним з них був Адам Григорович Кисіль – найвидатніший український діяч Речі Посполитої, дипломат, меценат та великий громадський діяч.
Сподвижник і друг Петра Могили, Адам Кисіль засновував монастирі, храми й підтримував братства, фінансував школи й заохочував здібних студентів, зміцнював кордони і відбудовував замки. І завжди, навіть у часи найбільших загострень, залишався захисником козаків перед королем і сеймом Речі Посполитої. Його дипломатична діяльність зробила постать Адама Кисіля суперечливою ще за життя. Адаму Григоровичу Кисілю, який безперечно мав всі задатки стати великим державником, судилася гірка доля офіційно забутого ще за життя політичного зрадника і невдахи. І тільки народна пам’ять, як завжди, змогла розставити все на свої місця.
Родовід Адама Кисіля веде свiй початок вiд київського воєводи Светолда. Батько Григорій з відомого військового роду був одружений з Феодорою-Терезою Єфросинією Лазарівною Іваницькою. Мали двох синiв – Адама та молодшого Миколу (1605-1651), яких називали «Кисілі з Брусилова», бо мали історичне коріння з Брусилова Київського воєводства Речі Посполитої.
Адам-Мефодій Григорович Кисіль народився 1600 р. у селі Низкиничах (нині Володимир-Волинського району Волинської області). Сім’я Адама Кисіля була збіднілого шляхетського роду. Як син заможного землевласника-шляхтича Адам Кисiль близько 1610 року, в десятирiчному вiцi, залишає батькiвський дiм i їде вчитися в Академiю у місті Замостя (тепер територiя Польщi) – один з перших вищих навчальних закладів Центрально-Східної Європи, де юнак став добре освiченим: розвинув природний дар оратора, вiльно володiв мовами, добре знав iсторiю, що в подальшому допоможуть йому в кар’єрі. Закiнчивши академiю 1616 року Адам, за прикладом заможних землевласникiв Польщi i Волинi того часу та своїх предків, iде на вiйськову службу, на якій був більше десяти років.
Розпочавши військову службу з найнижчих командних посад, незабаром звернув на себе увагу своїми знаннями та вміннями короля Сигізмунда III Вази, бо саме із цього часу почалося його піднесення.
Першим дипломатичним завданням Адама Кисіля було представляти короля на православному соборі в Києві, який покликаний був покласти край ворожнечі між православ’ям та унією та зазнаючи величезного тиску і навіть погроз, ініціатори собору Іов Борецький і Петро Могила змушені були відмовитися від ідеї об’єднання. Тоді вперше Адама Григоровича звинуватили в зраді.
Тоді ж, очевидно, і почалося зближення Кисіля з майбутнім митрополитом Петром Могилою. Обидва діячі вважали неприпустимим застосування зброї у внутрішніх конфліктах. Упродовж усього свого життя і Кисіль, і Могила були прихильниками мирних угод. Вони сподівалися досягти процвітання України просвітництвом і поступовим упровадженням ідей гуманізму.
Згодом, коли забувся розбрат Київського собору, Кисіль входить в політичну еліту Речі Посполитої. Він мав величезний авторитет і вплив на козаків, у ньому вони бачили свого союзника і заступника перед королем і сеймом.
Невдовзі Адам Григорович був відзначений королем за вагомі результати у переможних військових діях на чолі двадцятитисячного війська козаків під час Смоленської війни 1632-1634 рр. та визнав його авторитет у запорожців, призначивши верховним комісаром у справах козацтва.
Здавалося, мрії про внутрішній мир були як ніколи близькі до здійснення. Петро Могила, друг і соратник Кисіля, утвердившись на митрополичій кафедрі, розпочав підготовку до організації автокефальної церкви – Українського патріархату, спроможного примирити православних і греко-католиків; нещодавно створений Могилянський колегіум указом короля отримав правовий статус, який в подальшому став Києво-Могилянською академією; відкрилися школи у Вінниці й Кременці; відновлювалися Свята Софія Київська й Крупицький монастир. Саме завдяки Адаму Кисілю у 1632 році вдалося повернути київській митрополії Софійський собор, захоплений уніатами. За життя Адам Кисіль був одним із засновників і благодійником Києво-Могилянської академії, постійно надавав матеріальну допомогу Гощанському Михайлівському монастирю та православній школі. Також Адам Кисіль сприяв книгодрукуванню, просвітництву та будівництву. За час свого життя Адам Кисiль, як ревний захисник православ’я, побудував три монастирi: два – на Волинi, третiй – на Чернiгiвщинi.
Повсюди панувало невдоволення. Вибухали повстання, після яких у 1637-1638 рр. прихильники миру практично повністю втратили вплив на процеси всередині країни. Петро Могила змушений був відмовитися від ідеї українського патріархату, Адам Кисіль втратив довіру козаків і склав із себе повноваження головного комісара.
У наступне десятиліття громадська діяльність Адама Григоровича отримала новий, дипломатичний, напрям. Спершу його було обрано до комісії з розмежування Київського і Чернігівського воєводств. З 1641-го, уже як сенатор і Чернігівський каштелян брав участь у комісії з визначення «вічних» кордонів між Річчю Посполитою і Московським царством. У 1646-му він очолив Велике посольство в Москву. І на всіх цих посадах Адам Кисіль залишався вірним своїм принципам миру. Він попереджав королівський двір про підступність східного московського сусіда, який планував початок нової загарбницької війни, користуючись невдоволенням православних підданих.
Повстання Богдана Хмельницького для Адама Кисіля виявилося останнім актом його особистої драми. Знову призначений головним комісаром у справах козацтва, він спробував примирити сторони конфлікту. Але ненависть, що панувала в країні, була настільки величезною, що будь-кого, хто заговорював про злагоду, підозрювали в зраді.
Як останній шанс сприйняв Адам Григорович свою посаду київського воєводи. Вагомим досягненням його дипломатичної діяльності на той час були успішні переговори з Богданом Хмельницьким; домовленість про спільні дії з митрополитом Сильвестром Косовим, наступником Петра Могили; розроблення програми скасування унії та возз’єднання православних і греко-католиків. У цілому 1650 рік знову дав крихку надію на мир.
Однак сейм, що зібрався в грудні, не затвердив мирних ініціатив Кисіля. У повітрі запахло великою війною. Кисіль опинився посеред двох вогнів, хоча робив усе можливе для збереження миру.
Останні місяці життя Адама Кисіля пройшли в Бересті (територія Білорусі), де відбувся відомий сейм з залагодження українсько-польського конфлікту. Разом з литовськими магнатами Янушом та Альбрехтом Радзивіллами Адам Кисіль стояв на позиції компромісу. На червень 1653 року польський король очікував війни, в якій аж ніяк не відчував себе переможцем.
Передчуваючи близькiсть смертi, Адам Кисіль написав 1 травня 1653 р. заповiт, згiдно з яким наказував себе поховати на Батькiвщинi в родовому селi Низкиничах, й основну частину свого багатства лишав своїй дружинi Анастасiї-Христині Богушівні Гулькевич (Кисіль). Адам Кисіль був одним iз найбагатших магнатів у Речі Посполитій, а пiд кiнець свого життя володiв 65 населеними пунктами.
У Бересті 3 травня 1653 року, під час дебатів після сейму, вимучений подагрою, київський воєвода й сенатор Адам Кисіль помер. Тіло великого дипломата було перевезено на Волинь у родовий маєток Низкиничі, де за заповітом, й поховано в підземеллі Свято-Успенської церкви, котра була споруджена на кошти воєводи на території Низкиницького монастиря і освячена, за переказами місцевих жителів, самим Петром Могилою. Поховано Адама Кисіля в саркофазі, призначеного для його рідного брата Миколи, про що свідчить напис на ньому «Микола з Брусилова. Черкаський. Синіцкий. Староста. Полковник».
Пiсля смертi бездітного Адама Кисiля благодiйницею Низкиницького монастиря стала його дружина Анастасiя, з якою він прожив спільно 26 років. У 1659 р. Анастасiя померла, i згiдно з духовним заповiтом ктитором монастиря стала племiнниця Адама Кисiля – Олена (Іларія) дочка брата Миколи Кисіля. В 1662 р. Низкиницький маєток знаходився в оренді і занепадав. З лiквiдацiєю унiї в 1796 р. Низкиницький монастир та монастирська Свято-Успенська церква були закриті.
В міжвоєнні роки церкву грабують, порушуючи спокій мецената. Після варварського відкриття саркофагу з нього зникають клейноди і золотий жезл покійного. 1962 року войовничi атеїсти вчинили погром церковного майна. Комуністичні варвари понищили скульптурний надгробний пам’ятник Адама Кисiля – витвiр мистецтва XVII ст., родовi герби, церковнi книги, іконостас та саркофаг. Церква села Низкиничi була сплюндрована. У 1969 р. дверi Свято-Успенської церкви села Низкиничi були знову вiдчиненi завдяки клопотанням селян цього краю. Ентузiастом у цiй справi був протоiєрей Панкевич Мелентiй Iванович та родичка Адама Кисiля в молодших поколiннях Ольга.
З 28 жовтня 1997 року рішенням Священного Синоду УПЦ на святій Низкиницькій горі знову відновлюється чернече життя. Виконуючим обов’язки намісника було призначено ігумена Афанасія (Ковальчука). Він був першим будівничим відновленої обителі. 26 березня 2000 року намісником монастиря став ігумен Вікентій (Мазур). Завдяки ігумену відреставровано труну-саркофаг, у якій покоїлись кістки Адама Кисіля, його брата Миколи та ще трьох осіб, відновлено герби славного роду.
Також до наших днів збереглись три портрети Адама Кисіля. Перший був написаний для Максакiвського монастиря i зображав воєводу у повний зрiст (копія зберігається у фондах Чернiгiвського iсторичного музею iм. В.Тарнавського). Два iншi портрети знаходяться на Волинi. Один з них зберiгається нинi у фондах Волинського краєзнавчого музею і експонується у Художньому музеї, який знаходиться на території Луцького замку. Третiй портрет Адама Кисiля, що дiйшов до нашого часу, скульптурний. Знаходиться вiн в Свято-Успенськiй церквi села Низкиничi.
Цікавим є надгробок відомого діяча. На нижнiй дошцi пiд скульптурним зображенням Адама Кисiля у Низкиницькiй церквi досi зберiгся вельми цiкавий напис. Зроблений вiн латинською мовою з коротким описом заслуг покійного. Дошку на надгробку зробила жінка Адама Кісіля Анастасія, яку теж поховано в Низкиничах у Свято-Успенській церкві в 1659 році.
Адам Григорович Кисіль (1600-1653) – не просто великий українець, дипломат і політик. У XVII столітті він був єдиним православним шляхтичем, що зміг стати сенатором Речі Посполитої. Волинський магнат Адам Кисіль переймався болючою проблемою – вирішенням релігійного питання, що постало перед православними і греко-католиками, а згодом, в часи козацько-селянських повстань, на його плечі звалилася іще важча ноша – бути посередником між польським королем Яном Казимиром та Богданом Хмельницьким. Від виважених кроків Адама Кисіля залежала доля України та Польщі, зрештою, й сам хід історії. Однак дипломатична місія великого українця, який весь час, по суті, стояв між двох вогнів, так і не знайшла належної оцінки…
Сьогодні, згадуючи великого державного діяча, дипломата, мецената Адама Кисіля ми, разом з тим, вшановуємо пам’ять усіх видатних постатей, які відіграли велику роль у розбудові Української держави.
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
- Видатні постаті в історії України ІХ-ХІХ ст. – К., 2002. – С.177-191
- Липинський В. Україна на переломі, 1657—1659: замітки до історії українського державного будівництва в ХVІІ –ім ст. Ч. 1/ Вячеслав Липинський. – Відень; Київ: Вид.Дніпров.Союзу Спожив. Союзів України («Дніпросоюз»), 1920. – 304 с. – (Історичні студії та монографії; т.3.) http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=8689
- Грушевський М. Історія України-Руси. К.: «Андронум». – 10 т. – 2021. Т.9. – 548с.
- Малімон Н. Таємниці храму Кисіля // «Віче» №26 від 18 липня 2002 р.
- Михальчук Л. Дилема Адама Кисіля Науковий збірник // Минуле і сучасне Волині і Полісся: Край на межі тисячоліть: Матеріали Х наук. іст.-краєзн. конф.: Зб. наук. праць. – Луцьк, 2002. – С.29-31.
- Щербак В. Кисіль Адам Григорович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. – К.: Наукова думка, 2007. – Т. 4. – С. 304.