Алмазов Олекса
Всеукраїнська акція «В традиціях високої звитяги».
👉 Знайти дослідницькі роботи та обов’язково обговорити їх можна за хештегами #УДЦНПВ #краєзнавство2022 та у новій рубриці сайту ТУТ
✏️ Автор: Мацишин Уляна, «Луцька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №13 Луцької міської ради», вихованка гуртка «Моя маленька Батьківщина» КЗ «Волинський обласний центр національно-патріотичного виховання, туризму і краєзнавства учнівської молоді Волинської обласної ради». Керівник: Мацишин Марія, керівник гуртка.
✏️ «ОЛЕКСА АЛМАЗОВ – ГЕНЕРАЛ-ХОРУНЖИЙ АРМІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ».
«Людина живе до тих пір, доки про неї пам’ятають»
Історія початку ХХ століття – це сторінка нашої держави, коли відбувалось становлення Української державності. Саме цей період цікавить сучасників у розрізі військово-революційних подій сьогодення. Дійові особи 1917-1921 рр, які активно брали участь у розбудові Української держави, протистояли більшовикам, опинились у своєрідному чистилищі історії України. Насамперед йдеться про вояків Армії Української Народної Республіки. Про них майже не встигли скласти пісень, зобразити на іконах та увічнити у родинних переказах. Ці імена були заборонені більшовиками для промовляння вголос. Напевно, саме тому такий жвавий інтерес викликають ті, хто дивиться на нас з чорно-білих світлин. Численні документи та історичні артефакти промовисто говорять, що ці люди були, жили, творили і боролися за Україну. А ми про них нічого не знали…
Так, 6 січня 2021 року громадськість Волині та України загалом відзначила 135-річчя від дня народження видатного генерал-хорунжого Армії Української Народної Республіки Олекси Алмазова, видатній особистості української історії.
У Херсоні на Святвечір 1886 року в родині чиновника Дмитра Андрійовича Алмазова було подвійне свято – його дружина Оксана Алмазова (у дівоцтві Назаренко) народила йому сина. Хлопця назвали не за святцями, а на згадку про діда Олексу (батька Оксани). Малим хлопчиськом Олекса зростав у тихому Херсоні, котрий хоч і мав губерніальний статус, однак більше скидався на провінційне повітове містечко. Закінчив Тифліське реальне училище, у 1907 році – Олексіївське піхотне юнкерське училище. 1 грудня 1907 року склав іспит на переведення до артилерії в Михайлівському артилерійському училищі, вийшов підпоручником до Лібавськомї фортечної артилерії. З 20 листопада 1911 року служив у Ковенській фортечній артилерії, звідти – відправлений на курси електротехніки на Санкт-Петербурзькому гарматному заводі, котрі молодий офіцер успішно скінчив у липні 1914 року – за дев’ять днів до початку Першої світової війни. Олекса встиг вступити до Технологічного Інституту Імператора Миколи I у Санкт-Петербурзі, однак, на студентській лаві херсонцю довго всидіти не судилося. Вже після першого семестру він вирушає на фронт, де у грудні того ж року стає штабс-капітаном.
Влітку 1915-го штабс-капітан Лібавської фортечної артилерії Олексій Алмазов, за героїзм виявлений у бою, одержує свій перший орден – Святого Станіслава ІІІ ст. З 18 листопада 1915 року – командир 2-ї батареї І-дивізіону 11-ї важкої артилерійської бригади. З 1 грудня 1916 року – командир важкої батареї 53-го окремого важкого артилерійського дивізіону. З 1 травня до 20 грудня 1917 року – командир цього дивізіону. Одержав звання полковника за бойові заслуги у бою під Кревом (15 серпня 1917 року). У період Першої світової війни був нагороджений вісьмома орденами Святого Володимира ІV ст. та орденом Святого Георгія ІV ст. (за бій під Кревом, де був отруєний газами).
Перша світова війна дала можливість хлопцеві з провінційного міста швидко піднятись кар’єрною драбиною й за допомогою своїх вольових і організаційних талантів здобути визнання в армійському середовищі. Війна дала О.Алмазову бойовий досвід, який був використаний ним вже в українському війську.
Після лютневої демократичної революції 1917 року в Росії, Україна стає на шлях боротьби за державну автономію. 4 березня 1917 року проголошено утворення Центральної Ради, як представницького органу української демократії, що виник на хвилі революційних подій і очолив національно-визвольний рух українського народу. Почався активний процес національного відродження. Після поваленння самодержавства вояки виявляють тверду рішимість мати збройні сили України. Осередком руху стає Київ, де утворюються перші національні військові частини та органзації.
Офіцер царської армії О.Алмазов без вагань переходить на службу Україні і бере активну участь у формуванні українського війська. В 1917 році полковник Алмазов долучається до українського військового руху, що стрімко набирав обертів серед солдатів та офіцерів з України, де реалізовує свої військові вміння.
Восени 1917 року він розпочав українізацію дивізіону і 1 січня 1918 року очолює окрему кінно-гірську батарею Гайдамацького Коша Слобідської України військ Центральної Ради. Очевидно, що це рішення було світоглядним.
Організована полковником Алмазовим кінно-гірська батарея в січні 1918 року вела бої проти більшовицьких військ під командуванням М.Муравйова на підступах до Києва. О.Алмазов був учасником боїв біля Гребінки, за Лубни, Хорол, Полтаву, Харків, Кременчук. У бою під Бердичевом у середині лютого 1918 року був поранений у ногу, проте, армії не залишив і вже 1 березня став учасником звільнення Києва та Лівобережної України від більшовиків.
У середині березня 1918 р. кінно-гірська батарея Алмазова була реорганізована у Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон Окремої Запорізької дивізії військ Центральної Ради, на чолі якого полковник залишався до кінця Визвольних змагань.
Дивізіон «алмазівців» у складі Запорізького корпусу у квітні увійшов до складу Кримської групи Армії УНР та активно брав участь в успішному поході полковника Болбочана на Крим, у червні-листопаді 1918 року – охороняв північно-східні кордони України, а в лютому-березні 1919 року – вів кровопролитні бої проти більшовицьких військ в районі міст Вінниці, Проскурова, Житомира.
Насиченою бойовими діями виявилась друга половина 1919 року, коли дивізіон О.Алмазова брав участь у наступі Армії УНР і Галицької Армії на м.Київ та вів важкі бої проти Добровольчої армії генерала А.Денікіна та більшовицьких і білогвардійських військ. Пізніше Олекса Алмазов став одним із тих відчайдухів, які здійснили Перший зимовий похід армії УНР. За участь у Зимовому поході Алмазов був удостоєний Залізного Хреста «За Зимовий похід і бої» – найвищої нагороди в Армії УНР. Варто сказати, що скарбниця українських перемог у 1918-1920 роках значною мірою була наповнена саме завдяки «алмазівцям». У 1920 року дивізіон брав участь у боях за Могилів, Ушицю, Дунаївці, Копичинці, Галич, Проскурів та інші міста. 3 серпня 1921 року Олекса Дмитрович алмазов був підвищений до звання генерала-хорунжого Армії УНР (що відповідає сучасному званню генерал майора).
Згодом, коли українське військо мусило відступати за Збруч, генерал-хорунжий О.Алмазов, разом зі своїми вояками був інтернований та переміщений до табору колишніми союзниками – поляками. У фактичному полоні він не полишав своїх бійців, знаходив для них роботу, аби вони могли себе прогодувати. Взяв участь у переформатуванні армії навіть в умовах інтернування. З метою вдосконалення військових навичок, з дозволу українського командування, О.Алмазов пішов на контракт до 6-го полку легкої артилерії Війська Польського. У 1922 року був переведений до 2-го авіаційного полку Війська Польського, де прослужив до вересня 1923 року.
12 квітня 1923 року у м. Кракові, в церкві Окремого кінно-гірського дивізіону Святого Спаса, Олекса Алмазов взяв шлюб із німкенею Терезею Кохель – сестрою-жалібницею зі свого дивізіону.
У вересні 1923 року Алмазов знайшов постійну роботу для всіх вояків дивізіону на вугільній шахті товариства «Сатурн» у Сілезії. Сам генерал влаштувався помічником гірничого інженера (маркшейдера).
У 1926 році з дружиною Терезою переїжджає до Чехословаччини і розпочинає навчання в Українській господарській академії на гідротехнічному відділі у містечку Подєбрадах, ректором якої був батько відомої поетеси Олени Теліги професор Іван Шовченів.
Закордоном Олекса Алмазов разом із дружиною-німкенею Терезою навчався, випускав у світ українські видання, опікувався колишніми підлеглими.
Олекса Алмазов успішно скінчив навчання і у 1930 р. одержав диплом інженера-гідротехніка. Повернувся до Польщі і оселився на Волині в Луцьку. Восени 1930 року одержав дозвіл на приїзд дружини Терези.
Олекса Алмазов підписав трудову угоду з Волинським воєводством і влаштувався працювати в управі на посаді секретаря Відділу сільського господарства і, разом з тим, поринає у громадську діяльність, працює в товаристві імені Лесі Українки, обирається в ньому першим заступником голови управи. Це товариство було єдиною громадською організацією, яка вела культурно-освітню роботу у воєводстві.
Генерал активно займався українськими справами і був помітною фігурою у громадському та релігійному житті краю – очолював філію Українського Центрального Комітету, був одним із провідних діячів Волинського громадського комітету допомоги голодуючим в Україні.
Подружжя Алмазових протягом багатьох років опікувалось Українською гімназією в Луцьку. За постійні щедрі пожертви на ремонт будинку гімназії та на підтримку незаможних учнів, Олекса і Тереза Алмазови були удостоєнні звання почесних членів Товариства ім. Лесі Українки, що від 1929 р. утримувало навчальний заклад.
Активну громадську роботу Олекси Алмазова незабаром помітила польська служба безпеки, що спричинило переслідування властей, які мали для нього фатальні наслідки: український генерал помер раптово від крововиливу в мозок, далеко від рідного Херсона. Його серце зупинилось о 5 годині ранку 13 грудня 1936 року. 14 грудня труну з тілом покійного було перенесено до Чесно-Хресної церкви. Похорон відбувся 15 грудня. Похоронна церемонія перетворилась у справжню українську маніфестацію.
Олексу Алмазова поховали на православному кладовищі – тепер це сквер навпроти Луцької гімназії №4 імені Модеста Левицького. У 1970-х роках радянська влада цвинтар ліквідувала. Лише частина поховань була перенесена родичами покійних на кладовища по вулиці Рівненській, в с.Теремно і с.Гаразджа під Луцьком. Решту могил, зокрема і Алмазова, зрівняли з лиця землі.
Навесні 1990 р. луцькі рухівці встановили на могилі Алмазова дубового хреста. Хрест замінили на гранітний пам’ятник у грудні 1992 року за клопотанням голови Братства вояків УПА Волинського краю Мелетія Семенюка.
Достойне вшанування пам’яті видатного генерала стало дійсно можливим лише після Революції Гідності та декомунізації. У 2016 році вулиці імені Генерала Алмазова з’явилися у Києві, Херсоні, Луцьку, а у 2018 році 406-й окремій артилерійській бригаді берегової оборони ВМС України було присвоєно ім’я генерал-хорунжого Олексія Алмазова.
Олекса Дмитрович Алмазов – одна із яскравих постатей у боротьбі українців проти більшовицької диктатури і військової агресії Росії. Його біографія органічно вписується в непрості події того часу. Народжений на Півдні України, з боями пройшов дорогами Першої світової війни, відвойовував державну автономію під час Української революції, вів активну громадську діяльність для відновлення української державності. Олексу Алмазова не зламали лихоліття війни, жорстокі умови табірного життя, тиск польських шовіністичних кіл, бо він був вольовою людиною, Патріотом України з великої букви.
Сьогодні, згадуючи генерал-хорунжого Олексу Алмазова, ми разом з тим, вшановуємо пам’ять десятків тисяч щирих, відданих патріотів України, які боролись за її незалежність.
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
- Бойко О. Алмазов Олексій Дмитрович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т.1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: «Наукова думка», 2003
- Волинський обласний державний архів. – Ф 190. – Оп.1. – Спр.786.
- Коваленко Сергій. Алмазов Олексій Дмитрович/Чорні запорожці: історія полку. 2-ге видання.– Київ: «Стікс», 2015. – 368 с.
- Коваль Р., Моренець В. Подєбрадський полк Армії УНР [Електронний ресурс] – К.: «Холодний Яр». 2015 – Т.1. – 432 с.
- Литвин Микола, Науменко Кім. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. – Львів; Харків, 2007
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921). Книга I.– К.:Темпора, 2007