В’ячеслав Липинський
Всеукраїнська акція «В традиціях високої звитяги».
👉 Знайти дослідницькі роботи та обов’язково обговорити їх можна за хештегами #УДЦНПВ #краєзнавство2022 та у новій рубриці сайту 
ТУТ
✏️ Авторська група гуртка «Історичне краєзнавство» Волинського обласного центру національно-патріотичного виховання, туризму і краєзнавства учнівської молоді Волинської обласної ради. Керівники: Грабинська Любов, керівник гуртка, Хилюк Людмила, вчитель історії загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів с. Рованці Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області.
✏️ «В’ЯЧЕСЛАВ ЛИПИНСЬКИЙ – ІДЕОЛОГ І БУДІВНИЧИЙ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ».
Українська революція 1917-1921 років – одна з найважливіших сторінок історії новітньої доби. Хоча й не було досягнуто її головної мети – здобуття незалежності України, та саме вона спричинила всенародне національно-культурне відродження.
Серед ідеологів і будівничих Української держави особливе місце посідає історик, політичний діяч, політолог, публіцист, дипломат В’ячеслав Липинський. Його постать – одна з найвеличніших серед видатних людей, яких подарувала Україні і світу Волинь. Проте цей велет думки залишається досі мало відомим серед широкого загалу в нашій незалежній державі. Багато ідей і оригінальних теоретичних положень, проголошених ним ще у 20-х роках минулого століття, виявились надзвичайно співзвучними духові нашого часу. Його думки про Українську державу й залежність її здобуття від бажання самих українців стати нацією мають бути для нас дороговказом.
Метою нашої роботи стало дослідження сторінок життя та діяльності відомого історика, політолога, дипломата В’ячеслава Липинського, його внеску у розбудову Української держави, повернення нащадкам доброго шляхетного імені Великого Українця, доля якого пов’язана з волинським краєм.
Актуальність нашого дослідження полягає у прагненні вивчати, осмислювати, популяризувати творчу спадщину В’ячеслава Липинського, таку необхідну для зміцнення нашої держави, донести до усіх небайдужих до долі України людей важливість об’єднання українців задля життя і процвітання держави.
У ході пошукової роботи ми, юні краєзнавці, опрацювали наукові, архівні джерела про життя та діяльність В. Липинського; у Волинській обласній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки ознайомились з творчим доробком видатного історика; здійснили експедицію до малої Батьківщини В. Липинського – у село Затурці Локачинського району, поповнили знання про відомого земляка у єдиному в Україні і світі Затурцівському меморіальному музеї В’ячеслава Липинського.
Ми дізнались, що народився В.Липинський у волинському селі Затурці у шляхетній польській родині 17 квітня 1882 року. До 12-річного віку виховувався дома. Потім навчався у Луцькій, Житомирській, Київській гімназіях. Перебуваючи у Києві, спілкувався з людьми, об’єднаними почуттям любові до України. Це мало вплив на подальший розвиток його поглядів.
В’ячеслав Липинський здобув блискучу освіту у Краківському та Женевському університетах.
Під час Першої світової війни його, як офіцера запасу, призвали у діючу російську армію. Після жовтневого перевороту 1917 року він українізовує військову частину, у якій служить. У праці «Листи до братів-хліборобів» В. Липинський згадує: «На початку революції я, як офіцер колишньої російської кінноти, мав під своєю командою більше сотні щиро мені відданих людей та мав у своєму розпорядженні пару сот прекрасних коней. Національний рух захопив, розуміється, і мій відділ, що складався майже виключно з самих українців. Вишито нам чудовий синьо-жовтий штандарт, на якому було написано: «В своїй хаті своя сила, і правда, і воля».
З цієї праці дізнаємось, що він був делегатом І Всеукраїнського військового з’їзду, який відбувся 6-8 травня 1917 р. у Києві. В.Липинський був прибічником ідеї створення регулярної української армії.
В уряді Павла Скоропадського саме В’ячеславу Казимировичу Липинському, ідеологові відродження української державної самостійності, була запропонована посада посла Української держави у Відні.
Про це свідчить Уповноважуюча Грамота Уряду Української держави від 28 червня 1918 року надзвичайному послу і повноважному міністру В’ячеславу Липинському. Документ, переданий родиною Великого Українця, зберігається у Затурцівському меморіальному музеї В’ячеслава Липинського (Додаток 1).
У цьому музеї ми з великою цікавістю ознайомились з не менш важливим документом – дипломатичним паспортом Української держави, власником якого був В’ячеслав Липинський.
Головним завданням Української дипломатичної місії у Відні було приведення в життя умов Мирного договору від 09 лютого 1918 року між Українською Народною Республікою та Туреччиною, Німеччиною, Австро-Угорщиною і Болгарією.
Прибувши до Відня, В. Липинський одразу активно включився у роботу. Успіх у діяльності посольства забезпечив склад команди, ретельно ним підібраний.
Вже 15 липня 1918 р. у Відні відбувся обмін ратифікаційними грамотами між Україною та Болгарією, а 24 липня – між Україною та Німеччиною. Це здійснено за безпосередньою участю В. Липинського.
Яскравою сторінкою в діяльності українського посла є його нота протесту від імені гетьманського уряду у відповідь на знищення в Берліні таємного протоколу як додатку до Берестейському миру стосовно включення Холмщини й Підляшшя до складу України.
Після повстання Директорії, яке Липинський вважав трагічною помилкою в українській історії, та повалення гетьманського уряду В’ячеслав Липинський ще сім місяців залишався на чолі дипломатичної місії у Відні, усвідомлюючи свій обов’язок перед Україною.
Вкрай негативно В.Липинський сприйняв звістку про страту полковника Петра Болбочана. Реакцією на розстріл одного з найдостойніших військових командирів був рапорт В. Липинського на ім’я Міністра Закордонних Справ про свою відставку.
Аналізуючи причини поразки Українських національно-визвольних змагань 1917-1921 рр., В. Липинський однією з її головних причин вважав відсутність чіткої концепції побудови держави: «ідея держави була неясна і туманна», а також «брак єдності між нашими провідниками». Останнє, на його думку, могло знову стати на перешкоді відродженню української державності в нових, більш сприятливих для України політичних умовах.
Після складання повноважень дипломата В.Липинський залишається в еміграції. Він оселився у Райхенау – гірському містечку в Австрії. На роки еміграції припала його інтенсивна наукова і громадська діяльність: була видана монографія «Україна на переломі. 1656-1659», звідси керував діяльністю створеного у 1920 році Українського союзу хліборобів-державників. Також видає збірники «Хліборобська Україна», де публікує свій знаменитий політичний трактат «Листи до братів-хліборобів» (окремо виданий 1926 року). Саме у цій праці В.Липинський проаналізував причини втрати української державності і накреслив шляхи побудови незалежності держави в майбутньому.
В останні роки життя загострилася хвороба легень. 14 червня 1931 року у санаторії Віннервальд (Австрія), що неподалік від Відня, перестало битися серце Великого Українця. Повернувся на Батьківщину її славний син у віці 49 років у домовині. Згідно із заповітом волинське село Затурці стало місцем вічного спочинку видатного політика і дипломата (Додаток 3).
На основі зібраних матеріалів ми прийшли до висновків, що В’ячеслав Липинський, нащадок шляхетського польського роду, став будівничим Української держави, активно долучався до створення українського війська, був послом Української держави в Австро-Угорщині. До того ж він один з небагатьох політиків, який проаналізував прорахунки учасників Української революції, причини їх поразки. Особливої уваги заслуговує політичний геній В’ячеслава Липинського. Його концепції національної еліти, територіального патріотизму, релігійної толерантності не втратили свого практичного значення для розбудови української державності й у наші дні.
Ми вважаємо, що В’ячеслав Липинський – великий українець, ім’я якого назавше вписано в історію України. Це політик, котрий заклав теоретичні основи під українську незалежність. Актуальними і через 100 років залишаються висловлені ним у «Листах до братів-хліборобів» пророчі слова: «Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути…».
Джерела та література
- Державний архів Волинської області. – Ф. 6, оп. 2, спр. 20, арк. 5 зв.-6).
- Кушнір В. Г. В’ячеслав Липинський – надзвичайний посланник і повноважний міністр Української держави. Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики ХХІ століття /Дванадцяті читання пам’яті В. Липинського (14 травня 2009 р.). Відп. ред. О.П.Самойленко. – Луцьк: ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2009. – 256 с.
- Липинський В’ячеслав. Листи до братів-хліборобів (1926) http://chtyvo.org.ua/authors/Lypynskyi_Viacheslav/Lysty_do_BrativKhliborobiv_pro_ideiu_i_organizatsiiu_ukrainskoho_monarkhizmu/
- Слабошпицький М. «Я хочу, щоб була Україна…». В’ячеслав Липинський у нашій історії й у романі Івана Корсака. Київ. – 2011. – №4-5. – С.176-186.
- Фонди Затурцівського меморіального музею В’ячеслава Липинського.
