Осип Твердовський
Всеукраїнська акція “В традиціях високої звитяги”.
👉 Знайти дослідницькі роботи та обов’язково обговорити їх можна за хештегами #УДЦНПВ #краєзнавство2022 та у новій рубриці сайту 
ТУТ
✏️ Струк Карина, учениця ЗОШ № 10 м. Ніжин Чернігівської області.
✏️ “За тебе, свята Україно! (фрагменти діяльності і боротьби Осипа Твердовського)“.
Історію творять люди. Одні пишуть її своєю кров’ю і ціною власного життя, інші входять у легенди і перекази примхами долі або за допомогою ліктів. Але час – найчесніший, найправдивіший історик, який усе розставляє на свої місця.
Сьогоднішніх захисників України народ із гордістю називає “кіборгами”. Своїм патріотизмом, мужністю і героїзмом вони продовжують славетну історичну військову традицію наших предків. У національній пам’яті України гідне місце належить Осипу Твердовському – Герою Крут, фронтовику Армії Української Народної Республіки, одному із засновників Організації українських націоналістів.
Ще зовсім недавно це ім’я було невідоме не лише широкому загалу, а й його землякам, тому метою нашого дослідження є повернення історичної правди та вшанування ніжинського патріота.
За архівними згадками, Осип Твердовський народився 1 листопада 1891 р. у заможній козацькій родині м. Ніжина Чернігівської губернії. Батько – козак Матвiй Симеонович Твердун, мати – Євдокiя Iванiвна. Як повідомляє метрична книга Іоанно-Богословської церкви, охрестили дитину за кілька днів, а хрещеними батьками стали ніжинський козак Андрiй Тимофiйович Лук’яненко i козачка Параскева Симеоновна Вольшина. У метричних книгах, де записували народження, вінчання чи соборування ця родина згадується і як Твердуни, і як Твердовські.
Середню освіту хлопчина здобуває у міській школі по вул. Козачій, а з початком Першої світової війни закінчує школу хорунжих при 176-му Переволоченському полку. Беручи безпосередню участь у бойових діях, був поранений, а його мужність і звитяга відзначені рядом орденів – до “Ордену св. великомученика і Побідоносця Георгія”. Відзначився ніжинець у 1916-му і на сербському фронті, отримавши орден “Юрія та Білого Орла”.
Початок революції 1917 р. змінив життя багатьох українців. Не став виключенням і ніжинський козак. Активний прихильник українізації армії, Осип Твердовський стає комендантом (командиром) українізованого куреня під Тернополем, там же отримав друге поранення – в голову. Перебуваючи на лікуванні у київському шпиталі, сміливець ледь дочекався загоєння рани. Попереду чекала необхідна операція, але до столиці вже рвалися війська М. Муравйова. Пробравшись манівцями до рідного міста, організовує загін Вільного козацтва (близько 80 чол.) та разом зі своїм братом Матвієм вирушає на станцію Крути, де київські студенти намагаються втримати озброєні війська. “В окопах почався багнетний бій під вибухи трьох гармат і кулеметної тріскотні… Сотні трупів покрили редут”, – згадували вояки. В останні хвилини цієї страшної трагедії Осип Твердовський збирає залишки свого загону, з боєм прориває більшовицьке кільце і з вигуками “Слава Україні!” відходить до Ніжина. Фронтовий досвід допоміг йому на Крутянському полі і в подальшій партизанській боротьбі проти більшовиків.
У березні 1918 року Осип вже на чолі петлюрівського полку йде попереду німців і гонить більшовиків туди, звідки вони вийшли – в Росію.
Пізніше партизан-фронтовик вступає до школи армійських інструкторів у Києві і продовжує службу у військових підрозділах Української держави та відновленої УНР.
Одним із вагомих джерел інформації про нашого земляка є некролог в газеті “Розбудова Нації” – друкованому органі Проводу Українських Націоналістів. Саме з нього довідуємося про подальшу діяльність ніжинця: “… призначений до брацлавського полку м. Тульчин. Там, як один iз найкращих старшин, стає командантом підстаршинської iнструкторської сотнi. Невдовзi вiдкомандирований до 1-го київського сердюцького полку, але вiдмовляється в ньому служить тому, що складався вiн майже з самих московських старшин, настроєних ворожо до українцiв та повертає до брацлавського полку”.
Пiд час антигетьманського повстання (листопад 1918 р.) переходить на бік Директорії і бере активну участь у боротьбi з московськими каральними загонами. Разом зі старшим братом Матвієм Осип Твердовський керує панцерником “Помста”, збудованим на станції Конотоп. Після смерті брата продовжує його справу, уславившись низкою героїчних вчинків і наводить такий жах на більшовиків, що вони призначають за його голову високу нагороду.
Як повідомляють інші джерела, у битві за Вапнярку 26-27 липня 1919 р. бронепотяг “Помста” під командуванням О. Твердовського приніс перемогу 3-й Залізній дивізії армії УНР. Далі був успішний захист відступаючої української армії біля с. Сербинівка на Хмельниччині, хоча тут не обійшлося без втрат особового складу. Двічі перебуваючи у польському полоні (1919 та 1920 рр.), працює робітником та перераховує значні суми на розвиток національної справи.
Повернутися на початку 20-х років ХХ ст. до рідних земель Твердовському не вдалося – тепер тут була інші влада, інша країна, інші порядки. Він емігрує до Франції, де працює робітником на шахті та фабриці, а згодом перебирається до Люксембургу, де починається нова сторінка його життя.
У 1925 р. Осип Твердовський засновує та очолює місцевий осередок Легії українських націоналістів, що свідчило про його непохитну позицію патріота, невизнання поразки Української революції та бажання продовжувати боротьбу за незалежну соборну Україну. Вступивши до Організації Українських націоналістів (заснована Є. Коновальцем у Відні 1929 р.), Твердовський користувався довірою Євгена Коновальця та всього Проводу ОУН, отримавши повноваження координатора діяльності українських націоналістичних організацій на території трьох держав – Люксембургу, Франції та Бельгії.
Активній діяльності ніжинського патріота перешкодила стара рана, і на початку квітня 1930 р. він змушений був лягти на операційний стіл, а далі була 12-денна боротьба лікарів за його життя. Та 16 квітня 1930 р. Осип Твердовський помер (після операції на мозку). На той час йому було всього 38 років. Про авторитет Твердовського в ОУН свідчать і почесті похорону на міському кладовищі м. Еш-сюр-Альзетт, наведені в некролозі: вони «вiдбулися дуже врочисто в великодню п’ятницю з дому Флямангiв, якi забрали тiло небiщика iз шпиталю до себе, кажучи: “жив вiн у нас, то вiд нас мусить i вийти на вiчний спочинок”. У похоронах взяло участь українське громадянство з нацiональними прапорами та вiнками й мiсцеве населення». Наводяться дані про співчуття, висловлені відділами ОУН у європейських країнах, 9 вінків від українців та 4 від місцевого населення; домовину проводили три місцеві священники-францисканці, співав український хор iз Оден-лє-Тiш. Над могилою звучали промови французькою та українською мовами, керівництво організації охарактеризувало Твердовського як високоiдейну людину, взiрцевого члена ОУН “та загально любимого товариша, що користувався великим авторитетом серед української колонiї у Францiї та Люксембурзi”. I були сказанi такi прощальні слова фронтовику-нацiоналiсту: “Земля Тобi пером, Друже! Пам’ять Твоя буде мiж нами жити, а коли сповниться наш спiльний iдеал, що присвiчував Тобi у твойому такому короткому життi, i український нарiд скине iз себе кайдани, не забудемо за Тебе: Тiло Твоє спровадимо до рiдного краю, щоб спочив Ти на своїй землi, на Українi, яку Ти так безмежно любив!”.
Могила розташована у лівій частині кладовища, сектор №89. Українка зі США оплатила місце поховання до 2032 року. В одній могилі з Осипом Твердовським похований Олекса Чуб, ймовірно сотник Армії УНР. Активісти вже подумують над перепохованням праху Осипа Твердовського та планують найближчим часом підготувати звернення до уряду Люксембургу.
У Ніжині й сьогодні живуть нащадки геройського сотника, які в радянський період боялися згадувати про свій родовід. Проте час усе розставляє на свої місця, забуті імена українських патріотів поволі повертаються з небуття. Нині іменами діячів подій 1917-1921 рр. названі вулиці, встановлено меморіальні дошки, пам’ятники.
За поданням голови чернігівської ГО “Резервна сотня “ОУН-ПІВНІЧ” ДБ ОУН” В. Нікітюка та громади Ніжина 17 травня 2018 р. на фасаді ЗОШ №4 була встановлена меморіальна дошка, яку відкрили інвалід війни, поранений під час боїв за Донецький аеропорт, боєць Зведеного батальйону територіальної оборони “Ніжин” та Добровольчого батальйону “ОУН” ніжинець Ярослав Ткаченко, професор НДУ ім. М. Гоголя, учасник АТО Євген Луняк та член асоціації “Об’єднання підприємств Ніжинщини” Микола Шкурко.
Таким чином, досліджуючи життєві віхи нашого земляка ми ще раз переконалися:
1) Українська революція 1917-1921 рр. не зазнала поразки, а стала дороговказом для наступних поколінь борців;
2) створення та діяльність ОУН – справа рук не лише галичан, ця організація поєднує у собі представників усієї України, які разом боролися за вільну, суверенну, соборну державу. Сучасна історія України, яка твориться на наших очах, зобов’язує пам’ятати про незаслужено забуті імена справжніх патріотів, які віддали своє життя за незалежність.
Список використаних джерел та літератури:
- Бутко С. Осип Твердовський з Ніжина – герой Крут, борець за волю України / Сергій Бутко // СВІТ – інфо. – 2015. – 5 лютого. – С. 9.
- Ємельянов В. Врятували честь ніжинців. – Український дім. – Число 1 (51), 2012 р. – С. 1.
- Зубенко І. Наші лицарі й мученики. — Каліш. — 1923. — Ч. 2. — С. 7–9.
- Мірчук П. Нарис історії ОУН 1920—1939 роки. – К., Українська Видавнича Спілка 2007, 1006 с.
- Потапенко М., Прудько В., Ємельянов В. Ніжин в добу української революції 1917-1921 рр. – Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2018. – 104 с.
- Чалий І. Пам’яти Осипа М. Твердовського // Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 2. — С. 16–17.
