Юрій Магалевський
Всеукраїнська акція “В традиціях високої звитяги”.
👉 Знайти дослідницькі роботи та обов’язково обговорити їх можна за хештегами #УДЦНПВ #краєзнавство2022 та у новій рубриці сайту ТУТ
✏️ Дерій Дар’я, КЗ “Запорізька спеціалізована школа-інтернат ІІ–ІІІ ст. “Січовий колегіум” ЗОР м. Запоріжжя”.
✏️ “ЮРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ МАГАЛЕВСЬКИЙ – ГЕРОЙ, ЯКОГО ВАРТО ПАМ’ЯТАТИ“.
Щороку у листопаді ми зосереджуємо нашу увагу на різних аспектах боротьби українського народу за здобуття незалежності в складних 1917-1921 роках. Аналіз та переоцінка подій цих років дають нам можливість актуалізувати та висвітлити історії життя осіб, які відіграли важливу роль в історичних подіях 1917–1920-х років, але з різних причин не отримали гідного та відповідного признання. Важливим завданням людей мого покоління є збереження та розширення національної пам’яті, тому нам необхідно пам’ятати наших героїв та постійно наповнювати скарбницю національної пам’яті не заслужено забутими іменами.
Однією із таких осіб, яка не тільки не була належно оцінена, але й протягом десятиліть майже цілковито забута, є наш земляк Юрій Олександрович Магалевський (1876–1935). Називаючи ім’я Юрія Магалевського, щоразу доводиться пояснювати хто він, адже про цю людину ви не почуєте від екскурсоводів у музеях, не почуєте від вчителів у школі, не знайдете його ім’я на сторінках підручників. І це не дивно, адже жив і творив Юрій Олександрович в період повалення царської та становлення радянської влади. Його ім’я було серед тих “націоналістів” і “ворогів народу”, кого в радянський час було суворо заборонено згадувати не лише в пресі, а навіть у приватних розмовах. На сторожі стояла пильна цензура. Але ми не забули!
Народився майбутній художник та впливовий громадський діяч в с. Романівка Подільської губернії у 1876 році. Про дитячі та юнацькі роки інформації майже не збереглося. Відомо лише, що закінчив реальну школу в м. Олександрівськ (Запоріжжя) Катеринославської губернії, після чого здобував освіту в художній школі Одеси.
З 1898 по 1909 рік навчався в Петербурзькій Академії мистецтв, де був одним із учнів Іллі Рєпіна. У часи студентської юності мав тверду настанову свою художню творчість присвятити відтворенню історичного минулого свого народу.
У 1909 здобуває диплом за історичну картину “Запорожці відбили атаку турків” (ця картина зберігається у фонді Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького № Х — 1079, 8457), після чого деякий час студіював у Парижі, куди серед інших талановитих випускників академії був направлений для подальшого вдосконалення фаху. У Франції затримався менше року, звідки подався в чи не найглибшу мистецьку провінцію – до Катеринослава. Досліджуючи життєвий шлях Юрія Магалевського, виникає питання: «Чому він так вчинив? Чому перервав своє успішне навчання у Франції?». Відповідь на це запитання ми навряд чи дізнаємося, але скоріш за все Юрій Олександрович не міг собі дозволити вправлятися далі в опануванні розмаїтих мистецьких напрямів на Чужині, коли на його Батьківщині, в Україні, дорослі й діти часто не вміли читати й писати рідною мовою, не було українських шкіл, не кажучи вже про будь-яку вищу українську освіту.
З болем і обуренням думаючи про те, в яку страшну руїну перетворила царська Росія українську культуру, в яку безодню темноти, безграмотності й русифікації все далі й далі штовхала український народ “височайшими” заборонами рідної мови, освіти, літератури, мистецтва і книгодрукування, він без вагань обрав саме це заборонене поле діяльності. Напевно саме такі думки змусили Юрія Магалевського повернутися в Катеринослав.
У 1910 році Юрій Олександрович поринув у роботу: працював учителем малювання 1-ої Катеринославської гімназії, експертом із художньо-промислової освіти Катеринославської виставки, став членом товариства “Просвіта” в Олександрівську та Катеринославі.
Однією з причин, які спонукали його обійняти посаду вчителя, було бажання допомогти своїй сестрі, оперовій співачці, закінчити навчання.
У Катеринославі Юрій Магалевський зустрів ціле сузір’я відданих українській справі людей, що активно працювали в товаристві “Просвіта”. Серед них Омелян Лазаренко, Олександр Ткаченко, Дмитро Яворницький, Володимир Дорошенко, Василь Біднов, Андріан Кащенко й багато інших.
Нам також вдалося знайти адресу, за якою мешкав Юрій Магалевський у м. Олександрівськ у 1917 році – це вулиця Кріпосна 12-2.
Під час Першої світової війни народний учитель Юрій Магалевський був звільнений від мобілізації, тому в царську армію не був призваний, а в Армію УНР прийшов добровільно, з чітко окресленою метою. Як згадує сам художник про ці роки: “Я зробив Міністерству Освіти пропозицію делегувати мене в нашу армію для збирання мистецько-історичного матеріалу і фіксування біжучих подій. Керуючий Міністерством Освіти того часу, беззмінний товариш міністра Петро Холодний, прийняв мою пропозицію і направив мене в Штаб Армії”.
Безсумнівно, Магалевський мав глибоке розуміння важливості документування, збирання та зберігання культурних та історичних пам’яток, які були в небезпеці у час бурхливих революційних та воєнних подій. Багато церков, бібліотек, музеїв і шкіл зазнали великого спустошення, вчиненого партизанськими бандами, російськими дезертирами, ватагами злодіїв тощо. Магалевський був свідком цього руйнування і вважав необхідним якомога більше задокументувати та по можливості зберегти. Він уважав, що кожна, навіть, дрібна інформація про щоденні події воєнних перипетій, бойових подвигів, робота державних урядників, дані про історичні пам’ятки мусять бути записані та збережені.
У результаті цього завдання Магалевський намалював 150 картин, які складалися із портретів активних учасників воєнних подій та державного будівництва та картин, які зображували історичні пам’ятки і тим їхнє існування було задокументоване. Ці картини він згодом передав до Університету в Кам’янці-Подільському. Нажаль, доля цих робіт досі невідома.
Коли уряд УНР переїхав до міста Тарнова у Польщі, Магалевський разом з іншими опинився у польськім таборі інтернованих, включно з Петром Холодним. Перебуваючи в таборі, взявся знову за документацію, малюючи портрети провідників уряду, старшин війська і рядових вояків. Таких портретів від 1919 до 1921 років він намалював біля 50. На зворотній стороні картин він записував дані про кожного, подаючи імена, дати, діяльність тощо. Деякі із портретів, намальованих в Тарнові, він подарував окремим особам, але більшість їх передав Українському Національному Музею. Доля цих творів також невідома.
У 1921 році Юрій Магалевський стає активним членом Ради республіки УНР.
У 1950-тих роках, коли совєтський уряд почав знищувати мистецькі праці, які вважав націоналістичними та антикомуністичними, твори Магалевського також потрапили в цю категорію з тавром “портрети націоналістичного характеру”. Отже, були приречені на знищення. Чи дійсно всі портрети Юрія Олександровича були знищені не знаємо досі. Але нам вдалося з’ясувати, що в Українському музеї та бібліотеці у Стемфорді, головним куратором якого є Любов Волинець, уродженка Івано-Франківщини, зберігається чотири кольорових маленьких портрети написані Магалевським, саме намальованих у м. Тарнові, на яких зображено учасників боротьби за незалежність – вояків української армії та працівників новоствореного уряду незалежної України. Усі чотири портрети виконані олією на картоні.
В Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького зберігається 12 робіт Юрія Магалевського. Це основна, найбільша колекція картин художника, збережена до нашого часу. Декілька робіт з цієї колекції нам вдалося відшукати: “Портрет І. Свєнціцького” (1921 р.); портрет полковника (згодом генерал-хорунжого) Армії УНР А. Гулого-Гуленка (1921 р.). Але все ж таки, більшість портретів та картин дійшли до нас у вигляді репродукції зі сторінок журналів та збірок.
Із захопленням Юрій Магалевський також працював над ілюструванням книг. Великою роботою було ілюстрування українських казок для книги “Українські народні казки (зі збірника І. Рудченка)”, “із 42 малюнками Ю. Магалевського”, як значилося на обкладинці. Кожна ілюстрація – це фактично сучасна інтерпретація народної казки в дусі народної ідеології та моралі й етики, ідеалів справедливості, добра й краси. Художник вдався при цьому до правдивого й точного зображення реалій народного життя, побуту, праці й звичаїв. Особливу увагу привертають ілюстрації із зображенням звірів, птахів і домашніх тварин. Ю. Магалевський не виряджає їх у людський одяг, як це повелося пізніше у художників при ілюструванні казок, а малює їх у природному “вбранні” – волохатих шкурах, пір’ї, з рогами, гривами, хвостами. Для нього головне – показати порозуміння людського й тваринного світів, яке можливе тільки за умови доброго ставлення людини до тварин.
Великою роботою в графіці був альбом “Галицько-Волинські князі і королі”, виданий 1922 р. у Львові. Його склали 17 погрудних портретів князів. Це фактично станкові роботи, опубліковані у вигляді альбому. В них – досконалий рисунок, композиція і достовірне, звірене з літературою, музейними експонатами і археологічними знахідками. Частина цієї колекції міститься в Краєзнавчій бібліотеці Анатолія Недільського у селі Скнилів, Золочівського району, Львівської області (рис.5, рис.6).
Юрій Магалевський також розписав образами і орнаментом інтер’єр церкви Воскресіння Господня (1925, с. Кам’янка), в Олеську (1926–1928), Св. Великомученика Георгія (1926, м. Рава-Руська), каплицю, ректорську їдальню Львівської Духовної Академії.
Крім художньої діяльності, Юрій Олександрович, будучи активним учасником Української Революції 1917–1921 рр., видав у 1927 році у Львові власну монографію “Останній акт трагедії: (Етап визвольної боротьби українського народу 1917–1920)”, в якій описує події революції через призму власного сприйняття. Дану монографію Юрій Магалевський присвятив генерал-хорунжому Українських Військ Гулому-Гуленкові.
Унікальна галерея портретів героїв визвольної війни 1917–1921 рр. Юрія Магалевського, написаних з натури мала би бути другою подібною галереєю на кшталт галереї портретів гетьманів, полковників і козаків ХVІІ – середини ХVІІІ ст. Але створена Юрієм Олександровичем галерея портретів повинна була стати ще більш унікальною тим, що її створив один художник в момент, коли Україна знов творила історію силами свого народу.
Помер Юрій Олександрович 29 жовтня 1935 року. Похований на Личаківському цвинтарі, поле № 75.
Отже наукове дослідження нашої національної народної спадщини необхідне, адже в ній може несправедливо загубитися такий самородок, як Юрій Олександрович Магалевський, якому належить гідне місце в українському мистецтві і в пам’яті народу.
Список використаних джерел та літератури:
- Книжкова графіка Юрія Магалевського / І. Білан // Теорія та історія мистецтва. – 2014. – №4-5.
- Державний архів Запорізької області. Ф.58. Оп.1. Спр.19 (Особиста справа викладача Ю. О. Магалевського).
- ДАЗО. Ф.24. Оп.7. Спр.44 (Об’єднане засідання українських організацій та партій).
- ЦДАВО України. Ф. 3996 Оп.1. Спр.2. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tsdavo.gov.ua/fonds/view-opys.php?id=3621
- Юрій Магалевський: художня творчість і боротьба за незалежність України / І. Білан // Народознавчі зошити. – 2014. – № 6 (120). – С. 1574-1580. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94554
- Юрій Магалевський: авангардова критика і непоступливість художника / І. Білан // Народознавчі зошити. – 2014. – № 5 (119). – С. 1041-1050. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/94624