Звитяга на культурному фронті
Всеукраїнська акція “В традиціях високої звитяги”.
👉 Знайти дослідницькі роботи та обов’язково обговорити їх можна за хештегами #УДЦНПВ #краєзнавство2022 та у новій рубриці сайту ТУТ
✏️ Автор – Захаренко Євгенія. Керівник – Кукленко Оксана, вчителька історії Остап’євського ЗЗСО І-ІІІ ст. Решетилівської міської ради Полтавської області, солістка народного самодіяльного хору “Козацький гомін”.
✏️ “ЗВИТЯГА НА КУЛЬТУРНОМУ ФРОНТІ“.
В усі часи минувшини і сьогодення боротьба за незалежну Україну відбувалася на різних фронтах: і військовому, і мовному, і культурному, і ідеологічному. Спадає на думку роль української державної капели під проводом О.Кошиця у 1919 році, діяльність якої за кордоном називають культурною дипломатією. Українська пісня велично і багатоголосо зазвучала у Європі та Америці, заявляючи про своє існування, закріплюючи за собою постійне, значуще місце у світовому хоровому мистецтві, візитівкою якого стає “Щедрик” М.Леонтовича.
Героєм цієї розповіді є заслужений працівник культури України, самобутній композитор, патріот, генерал-хорунжий Українського козацтва Серьожкін Григорій Кузьмич. Він є почесним громадянином села Остап’є – мальовничого куточка на березі Псла на Полтавщині, з якого 30 січня 1942 року розпочинається його життєвий шлях. Був дванадцятою дитиною у родині, народився у лихолітній час Другої світової війни. Рано почав працювати, в юнацькі роки їздив на заробітки на Далекий Схід.
У культурному вихованні першими його вчителями стали його ж сестри та дівчата-односельці, які збираючись гуртом виконували українські пісні. Гарно співала і мати Григорія – Олена Павлівна. Його завжди вражало та захоплювало багатоголосе виконання народних пісень. Виконавиці робили це природно і самобутньо, наслідуючи кращі приклади раніше колись почутого співу. У п’ятому класі Григорію купують гармошку, яку він неймовірно швидко освоює і стає дуже популярним у селі музикантом. Старшокласником він вже акомпанує місцевому хоровому колективу і, навіть, керує ним.
1967-1972 – роки навчання Григорія в Гадяцькому культпросвітньому та Полтавському музичному училищах[1].
Вперше з Остап’євським хором Г.Серьожкін виступив далекого 1958 року на обласній полтавській сцені у якості концертмейстера, акомпануючи на баяні під час виконання пісень “Їхав козак за Дунай”, “Ой, там за Дунаєм”.
Хронологія історії хору зафіксувала певні віхи становлення хорового колективу:
1967 рік – заснування чотириголосого чоловічого хору;
1972 рік – Всесоюзний фестиваль, виступ на якому удостоєний високої нагороди – великої бронзової медалі;
1976 рік – ІІ Всесоюзний фестиваль народної творчості – диплом ІІ ступеня;
1977 рік – створення мішаного хору;
1987 рік – хор – учасник обласного свята на Співочому полі в місті Полтаві та бере участь у телетурнірі “Сонячні кларнети”;
1987 рік – рішенням колегії Міністерства культури УРСР Остап’євському самодіяльному хору, першому у Великобагачанському районі (нині в межах Миргородського району на Полтавщині), присвоєно звання “народний”;
1988 рік – хор нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради УРСР;
1995 рік – виступ перед шахтарями міста Донецька;
1996 рік – виступ хору у Німеччині в шахтарських містах Рурського басейну;
2002 рік – чоловічий склад хору посвячують в козаки Миргородського полку, хор обирає назву “Козацький гомін”.
Зі спогадів Г.К.Серьожкіна: “Поїздка до Німеччини запам’яталася на все життя. Зал стоячи аплодував колективу після виконання ним «Вечорниць” Петра Ніщинського – музики до другої дії драми Т.Шевченка “Назар Стодоля”. Глядачі все зрозуміли, навіть не знаючи мови. Тоді нам сказали, що до цього бачили знані хори світу і здивувати глядача було непросто. Наш хор їх вразив тим, що професійне виконання творів забезпечили прості трудівники із сільської глибинки» [2. с.20].
Складно керівникові хору було під час обрання репертуару, адже переконання, смаки і закоханість в українську пісню Григорія Кузьмича змушували зосереджуватися на одних творах, а радянська ідеологія вимагала пісень про владу, партію, її керманичів. Серьожкін Г.К. завжди залишався принциповим у цьому питанні, тож інколи був в опалі влади. Григорій Кузьмич завжди був і є надзвичайно вимогливим до себе і до свого колективу, підняв рівень самодіяльності до професійного, дуже відповідальний у виборі репертуару. Популяризація української пісні в найкращих її традиціях – незмінна мета його творчості. Німеччина почула спів сільського хору і була вражена. Це був час, коли українське мистецтво вважалося радянським, російським, тож культурна дипломатія остап’євського хору варта поваги.
Григорій Кузьмич Серьожкін є автором гімну Великобагачанщини, гімну Білоцерківської громади Миргородського району Полтавщини, пісень “Люблю твої я, земле, ранки росяні”, “Молитва”, “Вірності краса”, “Питався брат у брата”. У цих творах музична гармонія у поєднанні з авторськими текстами, сповненими синівської любові до рідного краю.
19 червня 1999 року указом Президента України за особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва, вагомі творчі здобутки Серьожкіну Григорію Кузьмичу присвоєно звання “Заслужений працівник культури України”.
Визнання прийшло до митця і у 2009 році, коли у збірці “Музичне краєзнавство Полтавщини: від витоків до сьогодення” у матеріалі О.Лобач та М.Малька “Пісняри Великобагачанського краю” було вміщено творчий портрет Г.К.Серьожкіна [3, с.192]. У 2021 році вийшла нова книга – повне зібрання музичних творів Григорія Кузьмича.
У грудні 2013 року Г. Серьожкін вирішує підтримати Євромайдан і їде до столиці України. А через тиждень пропонує і членам хорового колективу “Козацький гомін” використати українську пісню як свою культурну зброю і підтримати прагнення українців до європейської інтеграції. Місцева влада поставила умови: чи поїздка до Києва, чи втрата місця роботи. Автобус із учасниками хору супроводжувала міліція, сипалися погрози і учасникам хору з їх місць роботи. Прагнення справедливості і утвердження свободи перемогли. Зі столичної сцени зазвучали твори у виконанні “Козацького гомону” – “Гайдамаки” на слова Т.Шевченка, “Люблю твої я, земле, ранки росяні”, “Добрий вечір тобі, пане господарю!”, “Гей, соколи!”, “Гарний козак” і продемонстрували громадянську позицію його учасників, козацький дух, виплеканий із часів перебування Остап’євської сотні у складі Чигиринського полку, підтвердженого Зборівською угодою 1649 року.
Не проживаючи у селі Остап’є, Григорій Кузьмич тривалий час забезпечував діяльність хору, приїжджаючи на репетиції за десятки кілометрів. Колектив урочисто відсвяткував свої 45-річний та 50-річний ювілеї. Та, врешті, хор «Козацький гомін» припинив своє існування. Але без творчої праці Григорій Кузьмич залишатися не бажав. Тож є керівником народного самодіяльного хорового колективу «Козацькі барви» Великобагачанського центру творчості, дитячого зразкового хору “Родинонька” Скибівщинського сільського клубу, народного квартету “Берест”. За словами Григорія Кузьмича, великою своєю місією вважає навчання співу саме сільських дітей, навчання їх музичної грамоти, виховання сценічної культури, любові до української пісні.
Серьожкіна Григорія Кузьмича можна впевнено назвати корифеєм самодіяльного хорового мистецтва Полтавщини. Так називали у давньогрецькій традиції керівника хору або заспівувача, а в сучасному розумінні цей термін значить “провідний, видатний діяч мистецтва”, що цілковито відповідає постаті Григорія Серьожкіна – сподвижника своєї праці, неймовірно залюбленого в український народний спів.
Використані джерела:
- Випускники Остап’євської школи – колишні випускники нашої школи. Біографічні матеріали // Експонат шкільного історико-краєзнавчого музею №263
- Марченко В. Г.К.Серьожкін – корифей самодіяльного хорового мистецтва Великобагачанщини / Робота МАН, секція “Українське народне мистецтво”, 2015 // Експонат шкільного історико-краєзнавчого музею № 570
- Музичне краєзнавство Полтавщини: від витоків до сьогодення / укладачі: Лобач О.О., канд.пед.наук, доцент кафедри музики Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка; Халецька Л.Л., методист Полтавського обласного інституту післядипломної освіти імені М.В.Остроградського.- Полтава: ПОІППО, 2009.- 360с.