Сергія Табала

Всеукраїнська акція «В традиціях високої звитяги».

👉 Знайти дослідницькі роботи та обов’язково обговорити їх можна за хештегами #УДЦНПВ #краєзнавство2022 та у новій рубриці сайту  ТУТ

✏️ Автор: Кравченко Єлизавета, 10 клас, Сумська область.

✏️ «Незалежність… Ніхто не має права забирати її».

ВСТУП

Незалежність. За цим словом ховається величезна історія про відновлення та боротьбу. Багато культурних та політичних діячів поклали своє життя заради Батьківщини. На здобуття незалежності чекали мільйони звичайних українців, які знаходилися під гнітом інших держав. Микола Міхновський, Петро Болбочан, Євген Коновалець, Симон Петлюра, Михайло Грушевський, Степан Бандера, Роман Шухевич, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл – усі вони в різні моменти нашої історії брали активну участь у відновленні автономії України. Проте боротьба не закінчилась 24 серпня 1991 року, коли було офіційно проголошено незалежність України. На жаль, деякі сусідні країни до сих пір намагаються відібрати в нас право на існування та організовують наступи на територію, тим самим порушуючи наш суверенітет.

Що ж таке незалежність та чому вона така важлива для всіх нас? Незалежність – це спроможність самостійно оцінювати, аналізувати своє вчора, облаштовувати сьогодні та планувати завтра. Ніхто не має права забирати її. Без незалежності не буде жодної держави зі сприятливими умовами для проживання. У залежній країні завжди є тиск з боку «господаря». Для багатьох українців незалежність означає свободу. Право бути тим, ким ти є; говорити те, що думаєш; захищати ідеали, у які кожен з нас вірить. Особисто для мене незалежність – це воля, боротьба сотень поколінь українців за власну землю, за свою долю, а також за можливість самостійно її вирішувати. Одне слово, а стільки асоціацій, у кожного своя.

Сьогодні настав доленосний момент для нашої Батьківщини. Час, коли Україна бореться за право бути незалежною та належати до європейської спільноти. На превеликий жаль, після 24 лютого 2022 року площа активних бойових дій збільшилася в декілька разів… Багато молодих хлопців та чоловіків ідуть добровольцями чи військовими-контрактниками в зону запеклих боїв заради того, щоб припинити пролиття крові, звільнити території, допомогти людям знову повірити в краще майбутнє та гарантувати безпеку і спокій наступним поколінням. Тисячі українців, дорослих та малих, стали волонтерами, не тільки на території України, а й в інших країнах. Деякі з них втратили свою домівку, проте мають у собі сили та бажання допомогти іншим при облаштуванні нового життя, що вже ніколи не буде таким, як раніше. Немає жодного українця, який не відчуває тугу й біль, коли переглядає жахливі кадри військових хронік. Багатьох українських родин спіткало горе втрат як людських, так і матеріальних. Зруйновані будинки, школи, дитсадочки. Українці живуть у пеклі! 118 днів терору, війни та боротьби зі злом. Окупанти вбили понад 300 дітей, обстріляли сотні міст та не збираються зупинятися на вже вчиненому. Мільйони сімей будуть довго оплакувати своїх загиблих членів родини. Як би не було боляче визнавати той факт, що майже щодня машини з військовими виїжджають з обласних центрів, так само часто повертаються вантажівки з тілами мертвих Героїв…

Варто пам’ятати про всіх, хто віддав своє життя заради територіальної цілісності держави. Мою увагу привернула особистість Сергія Табали, якому посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Суми», відзнаку «Народний Герой України» та звання «Герой України».

ЗАЦІКАВЛЕННЯ ЮНАКА ТА СПОГАДИ БАБУСІ

Табала Сергій Олександрович народився 16 грудня 1995 року в місті Лебедин, а дитинство провів у Сумах. Як розповідають його близькі, хлопчина з ранніх років був кмітливим та життєрадісним, із великим задоволенням вивчав історію та культуру України та Скандинавії. Він цікавився військовою тактикою, полюбляв переглядати документальні фільми про Другу світову війну, чим дуже дивував близьких. Він брав активну участь у різноманітних заходах і мітингах, пов’язаних із вирішенням певних соціально-політичних проблем. Його бабуся згадує: «Сергій часто бігав на різні заходи. Він пропускав заняття, нікого не попереджаючи, і пізно повертався (часом, побитий) додому, нічого не пояснюючи… Коли я питала, що сталося, холодно відповідав: «Нічого, ба, все нормально». Ми всі просили його зупинитися, припинити влазити в усілякі бійки, а він так розсерджено зиркав і говорив: «А скільки можна жити в злиднях? Хто, як не я, усе змінить?»… Отакий він був… Одного разу йому носа зламали, довелося вправляти. Я його питала, нащо та політика йому, а він колись глянув на мене й серйозно сказав: «Ба, не буває патріотів без синців. Якщо ти любиш свою країну і всім про це розповідаєш, але при цьому не захищаєш своїх думок, не маєш жодних синця й рани, то краще мовчи й не бреши ні собі, ні людям».

УЧАСТЬ У РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ

Хлопець брав активну участь у тому, що відбувалося на центральних вулицях Києва у 2014 рр., а саме в Революції Гідності. Сам Сергій описує цей період свого життя в особистому щоденнику: «18 лютого в ніч Штурму майдану ми героїчно (не побоюючись цих слів) захищались! Увечері того дня я забрав свої перші душі та віддав їх батьку – Перуну. Я зробив п’ять пострілів із нагана і два із них влучили!…

Після цього я повернувся до решти загону, а після весь «Правий Сектор» відступив до Михайлівського собору, там ми очікували наказу… У цей час до нас гнали тітуханів, яких ми збирались класти… Мій командир (на той час) Козак із кількома людьми зайняв позицію на дзвіниці церкви із кількома автоматами. У той час, коли Козак там сидів, до нас дійшов наказ відступати…

Повернувшись уже втрьох до загону, нам було віддано наказ на розквартирування, але я не захотів залишати монастир, бо там були ті, хто дорогі й досі моєму серцю. Я повернув наган Лемку, який також завалив двох, та пішов за Зіркою та Галом… також зі мною залишився Сталкер. Трохи посидівши в монастирі, я та Сталкер вирішили, що там робити нічого, тому ми екіпірувались, чим могли, та пішли в атаку, бо сидіти ми не могли. Перед тим як почати бій, ми ввійшли у профспілку, щоб там озброїтись (у той момент профспілка вже горіла, дим був на п’ятому поверсі). Там ми зустріли Апостола – психа-хіміка і просто чудову людину, і так ми вже втрьох пішли в бій – це був «сміх і плач», коли ми підійшли до барикад, то наш фронт повністю прострілювали ВВшники. Ми ржали з кузмічів (кузмічами ми називали самооборонівців та всіх тих, хто прийшов не битись, а «мирно протестувати»), бо вони були просто ну мінімум не досвідченими! Був момент, коли нам прямо під ноги впала граната, так ми троє навіть не шолохнулись від вибуху, а кузмічі порозбігались, а декого навіть не зрозуміло чому контузило. [Говорить із усмішкою] Трохи там погулявши, ми зрозуміли, що там не цікаво, бо коктейлі ми не докидували. [Говорить із усмішкою] Ми пішли під профспілку, трохи там посидівши, ми побачили в палаючій будівлі нашого побратима Вождя, і наш відбитий на всю голову Сталкер вирішив лізти рятувати його, а я просто не зміг його пустити самого, тому пішов з ним. Страшно згадати, але на п’ятий поверх палаючої будівлі цей «мудак» запропонував підніматись ліфтом, хвала богам, він не працював, тому ми пішли пішки, узявши протигази. Але ми піднялися лише до четвертого поверху, бо від температури протигази почали плавитись прямо на обличчі. На жаль, нам довелось повернутись назад. Хвала богам, наш друг додумався вилізти з будівлі через вікно і тим врятувався.

Трохи «погулявши», Апостол зв’язався зі своєю подругою, яка приїхала за нами, і забрав всіх звідти – ховала в себе вдома. Переночувавши та взагалі відпочивши, ми ввечері вирушили назад на Майдан.

На майдані у приміщенні главпоштампу тимчасово базувались наші загони, тому ми пішли до своїх. Там ми дізнались, що наш загін було названо зрадниками, бо наші своєвільно поводили себе під час «боїв», тому на базі «Правого Сектору» загін «Вікінг» було розформовано. Отримавши цю інформацію, ми створили із решток «Вікінгу» новий загін і назвали його «Месники».

ДІЯЛЬНІСТЬ У «ПРАВОМУ СЕКТОРІ»

«Так почалась моя діяльність на посаді командира загону в сотні «Правого Сектору». Я всіма силами намагався зібрати «нормальний» особистий склад, тому набирав усіх і намагався по-своєму «сортувати», але так я знайшов «чудову змію», якою став мій заступник Д.К. (псевдо). Він був розумною, талановитою людиною, колишнім військовослужбовцем, як людина він мені одразу сподобався, тому майже на другий день перебування в нас я назначив його своїм заступником. З ним ми захищали телеканал «Інтер» та з ним я відправляв хлопців захищати дачу депутата Пшонки. Він добре виконував накази та сам по собі здавався гідною людиною. Але після останнього візиту на дачу Пшонки хлопці повернулись із занадто великими трофеями, які в загальній сумі коштували понад 2 млн доларів. Це були антикварні книжки, статуетки та ще якась картина із квітами, яка, як виявилось, коштувала 1 млн 200 тис. доларів, і це лише на початку аукціону. Але не важлива вартість речей – важливо те, що він продав це все лише за 2 тис. доларів і втік на нашому квадроциклі, який, до речі, також було реквізовано з дачі Пшонки. Ну втік, і пес із ним, сподіваюсь, ті гроші, які він отримав, принесуть йому щастя доти, доки я його не знайду.

Ось що відбулося зі мною майже за три тижні з мого останнього звернення до цього зошита. Мені трохи стає страшно, бо я відчуваю, що поїхав дахом, бо майже не відчуваю страху та жалю. Сподіваюсь, боги мене пробачать, хоча від людей того я вже не заслуговую…».

УЧАСТЬ В АТО ТА ЗАГИБЕЛЬ

У жовтні 2014 Сергій Табала виїхав у зону антитерористичної операції. До цього він проходив місячні військові навчання у військовому навчальному центрі, який знаходився в місті Десна.

6 листопада 2014 року під час штурму російськими бойовиками диспетчерської вежі в аеропорту Донецька та артилерійського обстрілу Сергій Табала загинув разом із ще двома бійцями ДУК ПС від прямого попадання артилерійського снаряду 100-мм протитанкової гармати МТ-12 «Рапіра». За словами близьких, його тіло було розірване на шматки й обвуглене до такого ступеня, що впізнання було проведене за татуюванням у вигляді лозунгів «Слава Україні! Героям слава!» на внутрішніх частинах рук.

УШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ

10 листопада 2014 року був із почестями похований на Сумському центральному цвинтарі на Алеї Слави. Провести “Сєвєра” в останню путь прийшли понад 2000 сумчан.

6 грудня 2016 року Президент України Петро Порошенко вручив «Золоту Зірку» Героя бабусі Сергія Табали Людмилі Анатоліївні Шепотько.

15 січня 2016 року посмертно нагороджений орденом «Народний Герой України» за військові заслуги в обороні незалежності України та нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту».

Також 21 листопада 2016 року посмертно був ушанований званням Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» – «за особисту мужність, героїчне відстоювання прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності та в захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України».

На місцевому рівні 17 грудня 2014 року посмертно був удостоєний звання «Почесний громадянин міста Суми». Розпорядженням Сумского міського голови від 19 лютого 2016 року № 43-Р іменем Сергія Табали («Сєвєра») названо вулицю міста Суми (колишня назва – «вулиця Паризької Комуни»), на його честь установлена меморіальна дошка в Сумській спеціалізованій школі № 9, у якій він навчався. Фотографія Сергія Табали в аеропорту Донецька стала образом для створення пам’ятника українським добровольцям, установленому в селі Святопетрівське Київської області.

Незалежність від впливу інших держав, покращення життя в Україні – саме за це боровся Сергій Табала. Він убачав світле майбутнє нашої країни, за це й загинув, поклав своє життя на вівтар незалежності Батьківщини. Діяльність та життєва позиція «Сєвєра» справила величезне враження на українців, він назавжди залишився у їхній пам’яті. Боротьба не закінчилася, вона триває безупинно, не тільки на полі бою, а й на інших фронтах, зокрема на інформаційному. Хто, як не ми, підтримає нашу Батьківщину у таких складний момент? Дії кожного з нас важливі для світлого та безтурботного майбутнього наших родин, не можна бути осторонь та сидіти склавши руки.

Україна – це одна з тих держав, яка протягом всієї своєї історії боролася за незалежність, протистояла впливу та гніту інших країн чи народів. Не забуваймо наше минуле, адже без нього не буде майбутнього!

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. В Сумах в последний путь провели «киборга» Сергея Табалу. 10 Ноября 2014, 23:18. URL: http://www.segodnya.ua/ukraine/v-sumah-v-posledniy-put-proveli-kiborga-sergeya-tabal-568222.html.
2. Інтерв’ю з Людмилою Шепотько.
3. Макеєва Н. Війна й мир у житті Сергія Табали // Всеукраїнська експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна».
4. Наймолодшому «кіборгу» Донецького аеропорту посмертно вручать орден. URL: https://www.youtube.com/watch?v=Cxo40lr5x5E
5. Сергей Табала. URL: http://ru.warriors.wikia.com/wiki/Сергей_Табала.