Михайло Гаврилко
Всеукраїнська акція «В традиціях високої звитяги».
👉 Знайти дослідницькі роботи та обов’язково обговорити їх можна за хештегами #УДЦНПВ #краєзнавство2022 та у новій рубриці сайту ТУТ
✏️ Автор: Неділько Олександра Олександрівна , учениця Гімназії № 8 імені Панаса Мирного Полтавської міської ради. Керівник: Богодиста С.П., учитель української мови та літератури, спеціаліст вищої категорії, учитель методист.
✏️ «МИХАЙЛО ГАВРИЛКО: ВОЯК І МИТЕЦЬ».
Чи відомо широкому загалу наших співвітчизників ім’я Михайла Гаврилка? Мабуть, більшість уперше чує. Автору ще торік це прізвище теж ні про що не говорило. На жаль, понад 90 років ім’я Михайла Омеляновича Гаврилка було невідомим навіть на його рідній Полтавщині. А між тим, постать яскрава і варта на дослідження. Михайло Гаврилко належав до тих непересічних особистостей, історія життя і творчости яких могла б стати сюжетом до захопливої науково-пригодницької книжки. Це визначило актуальність теми дослідження. Його життя і праця чергувались з перебуванням у різних місцевостях, знайомством з багатьма особами, в тому числі відомими, з арештами і втечами. Однакніхто, в тому числі й представники українського мистецтвознавства, у якому він залишив чималий слід, не спромігся навіть на видання якоїсь узагальненої праці про митця, що й визначає актуальність теми.
Народився Михайло Гаврилко в козацьких хуторах поблизу с. Руновщини на Полтавщині 1882 р., у краю, який так щедро обдарував нашу українську культуру талановитими людьми. Виховувався Михайло в українській родині, що вела родовід від козацького кореня і зберігала національні традиції. Саме від них і передалася Михайлові не лише ідеальна козацька статура — високий зріст, а й великий талант до знань, працьовитість, що межували з бажанням волі та абсолютним нехтуванням усіх авторитетів. Водночас формується і революційний світогляд Гаврилка, його непохитні переконання майбутнього українського патріота. По закінченні навчання в Україні М. Гаврилко, здобувши державну стипендію, 1904 р. вступає до художньо-прикладного училища барона Штігліца в Петербурзі [3, с.154]. Це був специфічний навчальний заклад, який, крім певної мистецької спеціяльности, давав можливість широкого ознайомлення на перших курсах з усіма видами живопису, рисунку, графіки, скульптури, керамічного мистецтва. Тут були гарні бібліотека і музей. Однак уже невдовзі, 1905 р., за участь в організації студентського страйку М. Гаврилка звільнено з училища, а потім заарештовано. Півроку провів у слідчій в’язниці. Відтоді Михайло пов’язав себе з революцією, ставши членом Революційної української партії. 1905 р., за дорученням партійної організації, переїжджає до Львова, звідки поїздками веде патріотичну роботу у СхіднійУкраїні. Арештований при одному з переїздів на кордоні, потрапляє до в’язниці, де перебуває близько шести місяців. 1906 р. Із тринадцятьмА товаришами знову за ґратами. Через місяць за браком доказів його відпускають. Вийшовши з в’язниці, він знову активно береться до антицарської пропаґанди. На одному з мітингів у хуторі Свинківка на Миргородщині він закликав селян відібрати землю в панів та відлучити Україну від Російської імперії. Безперечно, така діяльність не проходила повз увагу російських жандармів, і його втретє заарештовують на місяць. А випустивши, віддають під постійний нагляд поліції. Заборона вступу до художніх закладів та безперервні переслідування змушують Михайла Гаврилка 1907 р. переїхати до Львова, де вступає до Краківської академії мистецтв і навчається у скульптурному класі профессора К. Ляшки. Краківській академії завдячуємо мистецькому вихованню низки митців: М. Жук, М. Бойчук, О. Новаківський, І. Труш, І. Северин, М. Бурачек [4, с.156-157]. Упродовж 1907-1912 рр. М. Гаврилко займався мистецькими студіями, але політики не полишав. Він брав участь в усіх об’єднаннях та організаціях, де була хоч іскринка для всезагального полум’я визволення України. По закінченні академії М. Гаврилко їде навчатися до Парижа в майстерню відомого французького скульптора Бурделя, де пробув близько року (1911). Майстерно виліплене ним на відзначення ювілею 1914 р., погруддя Т. Шевченка сповнене глибокої життєвости, наскрізь пройняте високимпатріотичним духом. Встановили монумент в українській гімназії в м. Кіцмані на Буковині.
Перебуваючи у Львовіна початку другого десятиліття XX ст., М. Гаврилко береактивну участь у студентських організаціях та стрілецьких товариствах Галичини. З початком Першої світової війни він стає членом стрілецької мобілізаційної комісії у Львові та вступає до першої сотні Українських Січових Стрільців. У перші місяці війни за завданням Союзу визволення України працює в таборах російських полонених з воїнами-українцями, а в травні 1915 р. із загонами УСС відбуває на фронт в ранзі четаря. Бере участь у боях під Болеховом, Вікторовом, Галичем, Золотою Липою, Стрипою, Настасовом. За час перебування на стрілецькійслужбі М. Гаврилко не припиняв творчо працювати як у графіці, так і в скульптурі [3, ст. 174]. Події української визвольної війни, що особливо гостро прокотились в Галичині, змушують переїхати Гаврилка у Східну Україну, де він продовжує військову службу в лавах борців за незалежність України, не забуваючи, що він є бійцем і української культури. Наприкінці 1919 р. він переїжджає до Полтави, де був призначений на посаду скульптора VII розряду райспоживспілки. Саме тут навесні 1920 р. виліплює останню з відомих робіт — бюст Т. Шевченка для Полтавського музею М. Гоголя. На погрудді рукою скульптора зробленонапис: «Обніміте, братимої, найменшого брата». Доля цієї скульптури невідома. А до війни, за свідченням брата митця Степана Гаврилка, бюст стояв у вестибюлі Полтавського театру імені М. Гоголя.[1, ст. 89]. 1920 р. Чернігівський відділ мистецтв Губернськог відділу народної освіти оголосив конкурс на проект пам’ятника Шевченкові. (Термін надсилання робіт бувв изначений до 20 червня 1920 р.) Можливо, це було причиною прибуття сюди М. Гаврилка. Переїхавши до Чернігова, митець влаштовується 1920 р. на посаду завідувача культурно-освітнього відділу. 1920 р. митця не стало. За однією версією, він помер від тифу, за іншою — загинув на Лівобережжі від рук більшовиків. Р. Стельмахів твердив, що його розстріляли, відомі й інші версії.
Життя М. Гаврилка — це одіссея переїздів, арештів, викручувань та зустрічей: від Прилук до Ічні, від Києва та Канева до Хотина та Чернівець, до Болехова та Львова[2, ст. 111-112]. Але ні вдома, ні за кордоном свого характеру, ані віри в себе він не втратив. У емоційному запалі Михайло Гаврилко не раз казав, що він хотів би служити Україні або як вояк, або як різьбяр. І в тій, і в тій іпостасі він виконав свій обов’язок.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ:
- Документи з історії Центрального Пролетарського музею Полтавщини: зб.док. / Упорядн. О. Б. Супруненко; уклад.: С. Л. Кигим, Т. К. Кондратенко, В. В. Коротенко та ін. – Полтава, 1993. – 138 с.
- Ревегук В. Я. Полтавщина. Протибільшовицький Рух опору 20 – 30-х років ХХ століття: нариси історії / В. Я. Ревегук. – Полтава: Полтавський літератор,2016. – 306 с.
- Ревегук В. Я. Полтавці-поборники державної незалежності України /В. Я. Ревегук. – Полтава, 2015. – 348 с.
- Україна: утвердження незалежної держави (1991 – 2001) / Н. Г. Барановська, В. Ф. Верстюк, С. В. Відненський та ін. / [під ред. В. М. Литвина]. – К.: Альтернатива, 2001. – 704 с.