Іван Стешенко
Всеукраїнська акція «В традиціях високої звитяги».
👉 Знайти дослідницькі роботи та обов’язково обговорити їх можна за хештегами #УДЦНПВ #краєзнавство2022 та у новій рубриці сайту ТУТ
✏️ Автор: Глущенко Дар`я. Керівник: Балаба Людмила.
✏️ «ВІН ЯК ПТАХ – НЕ СПІВАТИ ВІН НЕ МІГ».
Славиться українська земля своїми щедротами, працьовитими руками, дивоцвітом душі народу. Жителям кожного краю – села чи міста – притаманна гордість за свою малу батьківщину, за своїх земляків, видатних особистостей, та зв’язки з нею прославлених представників свого народу.
Наша земля – пов’язана з чимало яскравих і цікавих особистостей. Лебединщина овіяна легендами і славою, край казкової природи, де найбільше багатство – це працьовиті, співочі, талановиті люди. Усі вони гідні похвали або осуду, широко відомі або маловідомі, яскраві або непомітні, завжди будуть цікаві людям: адже саме ці історичні особи створювали світ, у якому ми зараз живемо.
Іван Стешенко – український співак (бас-кантанте). Його називали українським Шаляпіним, і цілком виправдано, бо там, де виступав Іван Стешенко, концертні зали були переповнені, а виконання головної партії в опері «Борис Годунов» нічим не поступається Шаляпіну. Він був блискучим інтерпретатором української музики, зокрема народних пісень і романсів
М. Лисенка, Я. Степового, В. Заремби.
24 січня 1894 року в м. Лебедині Сумської області у сімʼї Никифора та Ганни Стешенко з’явився на світ хлопчик – Іван. Родина Стешенків була заможною: батько був купцем, він мав дві крамниці, прекрасний будинок по вулиці Петропавлівській. У його батька Никифора Андрійовича був чудовий бас-профундо. Йому часто доручали читати «Апостола» в Успенській церкві. Мати Ганна Федорівна теж співала; мали голоси й обидва сини: Іван і молодший Павло.
З шести років Івась пастушив і співав. Від батька і передався Іванові талант співака. Коли в Івана прорізався голос, батько брав його з собою співати в церковному хорі Лебединської Успенської церкви, але був дуже невдоволений, коли син бешкетував і почувався в церкві, як у себе вдома.
Регентом церковного хору був О.І. Пінчук. На його чистий, кришталевий дискант звернув увагу граф Василь Капніст, нащадок гетьмана Павла Полуботка, і запросив хлопчика солістом церковного хору с. Михайлівка Лебединського повіту.
Після зміни голосу у Івана з’явився прекрасний баритональний бас. Юний Стешенко став солістом у церковному хорі. Поведінка хлопця різко змінилася, його девізом стало правило «співати, або вмерти» й до того ж не будь-як і не будь-де, а в опері. І мрії починали збуватися. Своє перше соло хлопець виконав 1910 року в Сумах у супроводі. У 1910 році Іван навчався в Сумському реальному училищі та співав у хорі цукрозаводчика, мецената Павла Харитоненка. Влітку його запрошували до літньої резиденції В.О. Капніста, який власним коштом відправив юнака вчитися співу в Петербург, а потім – в Італію.
В Італії Іван Стешенко купався у піснях і коханні.
1914-го Стешенко взяв участь у Всеіталійському конкурсі співаків у Пармі й став переможцем серед басів. Це відкрило йому шлях на оперну сцену Бергамо. Коли він виступив у опері «Лоенгрін» Р. Вагнера, старий співак, який раніше виконував цю партію, сказав: «Після цього українця мені тут більше нема що робити». А через якийсь час Стешенко мав співати в «Ла Скала», та почалася Перша світова війна. Театри призупинили свою роботу. І хоча йому ще вдалося виступити в партії Дона Базиліо в «Севільському цирюльнику» в Римі, треба було повертатися додому.
На той час Іван уже був одружений із співачкою Емілією Орловою з Києва. 1914 року в них народилася донька Тамара.
Прибувши в Україну, Стешенки провідали батьків у Лебедині, охрестили там дитину й виїхали до Петербурга, де Іван розпочав концертну діяльність із виступами в лазаретах, військових казармах і будинках аристократів.
1916-го родина Стешенків поповнилася донькою Валентиною. Але це були небезпечні часи.
Після революції 1917 року жити в Петербурзі стало небезпечно й Стешенки повернулися до Києва. Тут Іван почав співати в Київській опері. Гастролював містами України разом із М. Литвиненко-Вольгемут і
М. Микишею; під час гастролей у Рівному І.Стешенко співав на відкритті пам’ятника Тарасові Шевченку.
Упродовж чотирьох сезонів виступав І. Стешенко солістом на сцені Київського оперного театру; створив образи Данила Галицького в «Князі Ігорі» О. Бородіна, Мефістофеля у «Фаусті» Ш. Гуно.
Мати Емілії мала кілька будинків у центрі Києва, в одному з них біля опери поселилися Стешенки. Там у них знайшлася донька Валентина, а наступного року – син Георгій. Та невдовзі в Київській опері запанувала нездорова атмосфера, що сталася через конфлікт Івана зі суперником Михайлом Донцем. Із театру йому довелося піти та зайнятися концертною діяльністю, хоч стан здоров’я співака різко погіршився.
Коли ж в Україні прийшли до влади більшовики, радянська влада конфіскувала все, що належало родині, тому дружина з малими дітьми переїхала в Лебедин. Іван Стешенко тулився у підвалі, що призвело до хвороби нирок. Івану довелося виїхати до Польщі, звідти – до Франції, Італії, Великої Британії, а 1924-го – до США. 1921 році Іван Никифорович виїхав за кордон лікуватися.
Він почав свої виступи у Варшаві, Лодзі та інших містах. «Що за чарівний голос, – писав варшавський критик. – Справжній південний голос, що пройшов гарну італійську школу, зберіг лагідне тепло південного сонця, набувши чудового дихання, рівності й однакової краси звуку в усіх регістрах. І при цьому – чарівне виконання».
Український артист мав великий успіх у Великобританії, Німеччині, Польщі, Франції, США, Канаді, слава про його майстерність розійшлася по всій Європі, докотилася до Америки. У 1922 році родина виїхала до США, де прожили майже 10 років. Його партнерами були Галлі Курчі, Мері Гарден, Тітта Руффо, Федір Шаляпін, Соломія Крушельницька. Українця порівнювали із Шаляпіним. Газета «Дейлі ньюс» писала: «Легенда про те, що «Борис Годунов» без Ф.Шаляпіна – ніщо, була спростована басом Івана Стешенка. Стешенко – величина в ролі, яку Шаляпін досі тримав у своїх руках. Подібного Стешенкові в ролі Бориса немає» (14.11. 1930 р.).
Весь репертуар І. Стешенко співав мовами оригіналу: оперний – 8, а концертний – 11 мовами. У лютому-березні 1928 року в США та Канаді за програмою «Пісні усіх народів» (ювілейні вечори на честь Т. Шевченка) Іван Стешенко виступав разом із Соломією Крушельницькою. У 1929 році обмеженим видавництвом, для експорту в Америці вийшло дві платівки з записом оперних партій Івана Никифоровича.
У 1929 році Іван Стешенко отримав рідкісний документ від американського народу – «картку довіри», за якою він міг безкоштовно харчуватись у ресторанах, здійснювати покупки в магазинах.
У 1930 р. виступав на сцені «Гранд-Опера» в Парижі, в Варшавській та Берлінській операх; 1931 р. – успішні гастролі в Англії. Не зважаючи на тріумфальні виступи, Іван Стешенко мріяв про повернення на Україну.
1931 року його мрія здійснилася. Він виступав у Харківському оперному театрі, але працювати українцеві було тяжко: заздрість, доноси, переслідування, цькування. Сім’я так і не отримала обіцяної дирекцією Харківського оперного театру квартири. Внаслідок цього Іван Никифорович перейшов до Харківської філармонії у 1936р. та розпочав гастрольні поїздки містами. Одночасно він із лютого 1936 р. співав на сцені Большого театру партію Мірошника в опері «Русалка».
Сьогодні, до 128-річчя від дня народження відомого українського співака Івана Стешенка, у Лебединському міському художньому музеї імені Б.К.Руднєва представили його портрет. Портрет, що написаний у минулому році, передала у дар музею молода українська художниця Олена Маркович. Це репліка відомого «Портрету Івана Стешенка», виконаного у 1930-му році ще одним відомим нашим земляком – Давидом Бурлюком.
Де і коли зустрілися два лебединські генії невідомо, але «Портрет Івана Стешенка» був написаний у Філадельфї в 1930 р., в наступному році оперний співак остаточно вирішив повернутися на рідну Україну. Коли ж в 1930-х роках, співак завітав до Лебедина, влада заборонила йому виступати в місцевому будинку культури, і тоді Стешенко заспівав для своїх земляків біля своєї хати у садочку. Доречний вислів Василя: «Геній і злодійство – дві речі несумісні». Нажаль його всесвітня слава, не давала спокою заздрісникам, його концерти, а їх було більше 60, перетворювалися на мистецьку подію провінційних міст. Настав для співака фатальний 1937 рік, коли на 43-му році життя він помер, та жодна українська газета не повідомила про раптову кончину свого геніального співака.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр : [монографія] : Ч.ІІ. – Івано-Франківськ, «Плай» 2012. – С.238-239
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. – Париж- Нью-Йорк : Молоде життя, 1955- 1995.
- Валентина БУДЬОННА. Український Шаляпін. «День», 19 серпня 2005 року.
- Стешенко Іван Никифорович // Шевченківська енциклопедія: – Т.5: Пе-С : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. – Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. – С. 957.