Андрій Грабенко
Всеукраїнська акція “В традиціях високої звитяги”.
👉 Знайти дослідницькі роботи та обов’язково обговорити їх можна за хештегами #УДЦНПВ #краєзнавство2022
✏️ Окулов Олексій Олексійович, учень Ліцею «Нова школа» Катеринівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області.
✏️ “АНДРІЙ МИХАЙЛОВИЧ ГРАБЕНКО – УКРАЇНСЬКИЙ ФОЛЬКЛОРИСТ-МУЗИКОЗНАВЕЦЬ”.
Андрій Михайлович Грабенко (Конощенко) – український фольклорист-музикознавець, письменник, громадсько-політичний діяч, упорядник кількох збірок українських народних пісень, що вийшли на початку ХХ ст. як результат його багаторічних досліджень фольклору на Півдні України
Народився Грабенко 13 жовтня 1857 року в с. Обознівці (Михальчевці) Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (зараз село Обознівка Кропивницького району Кіровоградської області) в родині селян-кріпаків із козацьким корінням. Батько Михайло і дід Роман були кріпаками, а прадід Андрія – козак Павло Граб – людиною вільною. Він був першим осадчим села, засновником козацького зимівника. Досить цікавим є походження подвійного прізвища Андрія Грабенка. Його дід Роман Граб був невисокого зросту і в селі його дражнили “Коношком” (коношко – карлик), а весь їх рід називали Коношками або Конощенками. Батька в ревізії було записано “Грабом”, але поки ще був живий дід, писали й називали Грабенком. Згодом це поширилось і на його дітей.
Про дитячі роки Грабенка відомо наступне: батьки Андрія з раннього дитинства прививали жагу хлопця до знань, його прагнення отримати освіту. Як пише М. Чернявський, спочатку, з п’яти років, він за власним бажанням учився грамоті в місцевого священника, а коли той помер, батьки віддали його в науку до грамотного безногого сусіда, в якого він навчився читати “по-церковному й по-гражданському”. Тому не дивно, що потрапивши до сільської (земської) школи, яку відкрили у 1865 році, Андрій був достатньо підготовленим до навчання – його успіхи були відзначені похвальним листом. По завершенні земської школи його доля могла скластися подібно до багатьох інших селянських дітей, однак 1870 року він травмував праву ногу, що суттєво заважало працювати у господарстві, і тому батько погодився аби син продовжив навчання.
Того ж 1870 року завдяки природним здібностям і наполегливості Грабенку пощастило потрапити до числа стипендіатів новоствореного Єлисаветградського земського реального училища. За час навчання (1870-1877) ім’я Андрія Грабенка неодноразово фігурувало серед учнів-відмінників училища, він став одним із небагатьох селянських дітей, яким вдалося успішно пройти повний курс навчання. М. Садовський залишив спогади про ті часи: “Моїм близьким приятилем був Андрій Грабенко… Він був першим учнем нашої реальної школи…”
Безумовно життя і навчання в Єлисаветграді наклали помітний відбиток на процес духовного становлення молодого українця. Це і не дивно, адже у 70-х pp. ХІХ століття за темпами культурного та господарського розвитку Єлисаветградський повіт випереджав інші повіти Херсонської губернії, а Єлисаветград став потужним центром духовно-культурного життя Півдня України.
У 1877 році, закінчивши з відзнакою курс навчання в реальному училищі, А. Грабенко вступає до Петербурзького гірничого інституту. Однак тривала хвороба не дозволила отримати вищу освіту, й близько 1879 року А. Грабенко повернувся додому, на Херсонщину. Склавши у 1880 р. іспит на звання сільського вчителя, він почав працювати спочатку в земській школі в рідному селі, а згодом в інших селах Херсонщини.
У 1880-х pp. А. Грабенко повною мірою поринув в українську культурно-громадську роботу на Херсонщині. Він став активним учасником українських громад у Єлисаветграді та Херсоні.
Важко визначити конкретний внесок А. Грабенка у діяльність Єлисаветград-ської громади, проте відомо, що разом з іншими громадівцями він долучив свій голос до звернення на захист української мови, яким перед Комісією для перегляду законів про друк порушувалося питання про скасування Емського указу 1876 року. А. Грабенко засудив практику викладання російською мовою у навчальних закладах України і в подальшому залишався переконаним прибічником ідеї українізації системи народної освіти в Україні.
Саме в єлисаветградську добу А. Грабенко захопився популярними серед українських діячів фольклористичними студіями, які розглядалися громадівцями як важливий засіб народопізнання, збереження та популяризації культурної спадщини українського народу. Незважаючи на те, що Грабенко не мав “правильної” музичної освіти, він ще хлопцем почав записувати пісні. Перші записи було зроблено 1876 року в Обознівці. Його наставником на цій ниві став Микола Васильович Лисенко, з яким молодий громадівець познайомився в 1877 році. В нього він навчився записувати пісні з “уст народу”.
У листі до М. Лисенка від 15 січня 1880 року фольклорист повідомляв результати своєї роботи зі збирання українських народних пісень. Надіслані А. Грабенком до Києва записи пісень склали золотий фонд української фольклористики. Сам М. Лисенко авторитетно засвідчував: “найліпші пісні я позаписував у степовиків, і саме від єлисаветградських: М. Кропивницького, М. Садовського, О. Волошина та А. Грабенка”. Кращі зразки місцевого фольклору, зібрані на Херсонщині, Київщині, Полтавщині, Поділлі (близько 1000 пісень) й опрацьовані А. Грабенком, згодом увійшли до трьох випусків його збірника “Українські пісні” та “Українські пісні з нотами” (300 пісень) (Одеса, 1900, 1902; Київ, 1906).
1885 року за участь у громадському українофільському гуртку Грабенко був висланий з Єлисаветграда до Херсона. З цього часу і до кінця життя перебував у центрі громадського і культурного життя міста, був одним із засновників, а згодом, i головою херсонської української громади, до якої входили відомі діячі національної художньої культури.
А. Грабенко був чудовим художникомаматором, любив малювати краєвиди Херсонщини, займався музичною діяльністю: виступав на концертах як виконавець на віолончелі, скрипці, роялі. Через все життя він проніс любов до української пісні.
У 1889 році А. Грабенко отримав посаду діловода, а наступного року – секретаря Херсонської губернської земської управи. Канцелярією управи А. Грабенко завідував із перервами до 1917 року – загалом упродовж чверті століття. За цей час у громадських колах він здобув авторитет неперевершеного знавця земської справи. До його кваліфікованих порад дослухалися не лише в земському середовищі, але й у місцевих адміністративних установах.
А. Грабенко відіграв велику роль у збереженні та розвитку традицій українського культурно-громадського життя в Херсоні. Він та кілька інших активних громадівців виступили ініціаторами створення в Херсоні українського товариства «Просвіта».
Лютнева революція 1917 року відкрила шлях до кардинального оновлення державного та суспільного життя. Упродовж 1917-1919 pp. А. Грабенко спочатку як секретар, а згодом як член та голова Херсонської губернської земської управи надавав всебічну підтримку у здійсненні різних культурно-просвітницьких ініціатив товариства “Українська Хата” – першого легального українського національно-культурного та політичного товариства в Херсоні, та його спадкоємця – українського товариства “Просвіта”.
Радянський період в житті А. Грабенка залишається найменш дослідженим. Після ліквідації у 1920 році громадського самоврядування на Херсонщині А.М. Грабенко продовжив службу в Херсонському українському банку, у Херсон-ській кооперативній організації “Райсоюз”.
У 1924 році Андрій Михайлович Грабенко вийшов на пенсію і вів усамітнене життя.
В 1927 році А. Грабенка обрали членом Етнографічної комісії АН УРСР.
Восени 1929 року, внаслідок сфабрикованої ДПУ УСРР справи “Херсонської філії Спілки визволення України”, опинився під слідством.
Останні роки життя А. Грабенка проминули в суцільному забутті з боку дер-жави та суспільства. Помер український діяч у Херсоні в 1932 pоці.
Дана робота – це своєрідна спроба привернути увагу науковців до більш глибокого вивчення громадсько-політичної та творчої спадщини нашого земляка, висвітлення його місця в культурному житті та національному русі, а також попу-ляризації досліджень історії та культури рідного краю.
Джерела та література:
- Кедровський В. Обриси минулого : Деякі останні діячі-українофіли напередодні революції. Андрій Михайлович Грабенко // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літ.-наук. зб. – Київ; Херсон, 2016. – Вип. 10. – С. 122-133.
- Конощенко Андрій Михайлович // Українська музична енциклопедія. Т. 2: [Е – К] /— Київ: Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 527-528
- Конощенко Андрій // Енциклопедія сучасної України. – Київ, 2014. – Т. 14. – С. 320-321.
- Макієнко О.А. Андрій Михайлович Грабенко: віхи громадсько-політичної діяльності. // Константи: Альманах соціальних досліджень. – Херсон, 2007. – № 1(13)
- Чернявський М. Конощенко Андрій (Андрій Михайлович Грабенко) // Музика – 1925.–№3
- Шевченко С.І. Вершники на Інгулі. – Кіровоград: ПП “Центр оперативної поліграфії “Авангард”, 2013.