Северин Наливайко
🤓 Всеукраїнська акція “В традиціях високої звитяги”.
👉 Знайти дослідницькі роботи та обов’язково обговорити їх можна за хештегами #УДЦНПВ #краєзнавство2022
✏️ Козир Світлана Олегівна, педагог-організатор ЗЗСО І-ІІІ ступенів смт Гусятин, члени шкільного козацького дитячо-юнацького об’єднання імені С. Наливайка.
✏️ ” СЕВЕРИН НАЛИВАЙКО. ДОСЛІДЖЕННЯ БІОГРАФІЧНИХ ДАНИХ. МІСЦЕ ТА РОЛЬ В УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОМУ РУСІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПРОТИ ПОНЕВОЛЮВАЧІВ”.
Мета пошукової роботи:
- дослідити походження та біографічні дані нашого славного земляка С. Наливайка;
- визначити його місце та роль в українському національно-визвольному русі;
- дізнатись про історичні події у Гусятині 1595 року, пов’язані з Северином Наливайком;
- вивчити відображення образу Наливайка в художній літературі.
Завдання пошукової роботи:
- вияснити значення діяльності С. Наливайка в національно-визвольному русі українського народу проти поневолювачів;
- пов’язати історичні факти з подіями та фактами з життя С. Наливайка, які згадуються і про які розповідається в науковій літературі.
ЗМІСТ РОБОТИ
Кожний народ має свою національну історію, своїх героїв, які зробили багато добра для волі своєї Батьківщини. Щасливий такий народ, але двічі щасливий той народ, який після тривалого небуття врешті відкриває своє минуле. Ми можемо пишатися своєю багатою історією, пишатися тим, що й українська історія має величезні героїчні постаті в боротьбі за свободу і державність, які оспівані в народних думах та історичних піснях. Такою постаттю в історії нашого краю є Северин Наливайко.
Українська історія, як правило, не пам’ятає дат народження своїх героїв – вони народжуються невідомими, щоб вписати свої імена в історію подвигами і смертю, переважно мученицькою. І в них немає днів народження – є лише дні смерті, бо народжувались вони для офіри, для самопожертви. Гинули найкращі, найдостойніші, наймужніші.
Біографічні дані про походження і молоді роки Наливайка в історичних джерелах дуже бідні. Він народився приблизно на початку 60-х років 16 століття в Гусятині, де його батько мав невеличке господарство і трохи землі, а також займався чинбарством або кушнірством, тобто вичиняв шкіри, обробляв хутро і виготовляв різні ужиткові речі. Северин, за словами істориків, ніби мав сестру Ольгу і двох братів. Проте, в історії відомий лише його старший брат – Дем’ян Наливайко, який служив священиком в особистій церкві магната Костянтина Острозького в м. Острозі, що стояла в замку. Сім’я жила дружно, працювали від зорі до зорі, часто слухали наспіви матері, яка була сердечною і щирою жінкою, на противагу своєму чоловіку – правдивому, гордому, мужньому, запальному. Звичайно ці риси передалися дітям.
Найстарішою вулицею в Гусятині є вулиця Цехова. З розповіді старожилів відомо, що тут споконвіку жили кравці, шевці та бондарі, кушніри та мельники, броварі і рибаки, а також музиканти. Отже, можна припустити, що народився маленький Северин на вулиці Цеховій. До того ж , у деяких документах говориться, що родина Наливайків проживала на березі річки Збруч. Існує легенда, що збереглася груша, яку посадив Северин. Поет Василь Пасічник написав “Баладу про грушу Северина Наливайка” (додаток 1).
Достаток у сім’ї дозволяв дітей учити грамоти. Першим науку почав старший брат Дем’ян, а потім і Северин закінчив початкову школу у Гусятині, який на той час був чималим містом. У 1559 р. Гусятин отримав Магдебурзьке право і мав дозвіл на проведення трьох ярмарків на рік і щотижневих торгів. Знаходилося місто по обидва боки Збруча. Деякий час Гусятин був королівським містом, тобто вільним, і тільки з 1574 р. ним почав володіти польський магнат Калиновський.
Вже говорилося, що батько Наливайка був не дуже багатою людиною і займався кушнірством. Але уважний аналіз окремих свідчень і соціальних процесів у тогочасному українському суспільстві дозволяє припустити, що Наливайки належали до дрібного боярства. Особливо активним у знищенні боярства, як окремого стану в другій половині 16 століття, були магнати і пани, тобто великі феодали: і українські, і польські. Вони за рахунок боярських земель округлювали свої маєтки. У такий конфлікт з Калиновським потрапив і батько Наливайка. Згадуючи ці події пізніше, Северин вказував, що з Калиновським за його злочин не судився, бо «кошту і накладу, якого право потребує, як бідний пахолок не маючи». Ця фраза теж може служити підтвердженням боярського походження Наливайків. Адже, по-перше, Наливайко не сумнівався у своєму праві судитися з паном, як рівним. Така ілюзія рівноправності довший час зберігалася у середовищі приниженого боярства. По-друге, термін “пахолок-слуга” вживався у 16 столітті переважно стосовно боярства.
Але вернімося до того, що ж то був за конфлікт між паном та батьком Северина. Наше давнє містечко пам’ятає цей акт великої трагедії Наливайків. Сталося це так. Коли містечко Гусятин стало належати магнату Калиновському, то він намагався усіляко пограбувати місцеве бідніше населення. Власник міста посилював експлуатацію селян. Панщина досягла трьох днів на тиждень з пів- планового господарства. Існували ще й позапанщинні повинності – толока, шароварки, тощо. Бідарі терпіли знущання від сваволі польських магнатів. За найменший непослух польські посіпаки нерідко забивали людей насмерть.
Так, одного дня магнат Калиновський зі своєю військовою охороною напав на двір Наливайка. Господар намагався законно відстояти свою власність, гідність, життя своєї сім’ї. Але нападники пограбували майно Наливайка, захопили землю, а старого так жорстоко побили, що той через кілька днів помер. Ось кілька чудом збережених рядків народної пісні про цю подію:
“В Гусятині над річкою верба похилилась…
Під вербою вдова плаче, бідна зажурилась,
Мужа її Наливайка пани-ляхи вбили,
А нещасную хатину та й вогнем спалили.”
Після цього мати Северина зібрала дітей і переселилась в Острог до свого старшого сина Дем’яна, який туди переїхав ще раніше, ставши слухачем греко-слов’яно-латинської колегії, що була заснована у 1576 р. українським магнатом, київським воєводою, прогресивним культурно-освітнім діячем Костянтином Острозьким. На той час Дем’ян Наливайко закінчив навчання в школі і перебував на духовній службі в особистій церкві святого Миколая магната К.Острозького. Вся сім’я поселилась у нього.
Скільки було років Северину на той час – важко сказати, може 12-15? Старший брат Дем’ян, будучи на той час надзвичайно освідченою людиною, помітним культурно-церковним діячем, зайнявся освітою молодшого брата Северина. Хлопець поповнював свої знання з граматики, риторики, мови… Він входив уже в пору зрілої юності, виростав запальним і пристрасним. Був сильним, вольовим, вродливим, хоробрим і самовідданим. Рано оволодів військовою справою і був прекрасним пушкарем. Польський хроніст Іоахим Бєльський писав: “Була то особистість неабияка, чоловік, яких небагато, якби на краще обертав, що йому бог дав, до того ж пушкар знаменитий”. Можливо саме ці якості допомогли йому потрапити у двір магната Острозького, де він служив ротмістром у військовому загоні особистої охорони князя. Перебуваючи на службі у магната, він мусив охороняти його маєток від нападів татар і військ інших феодалів, а також брати участь у придушенні селянсько-козацького повстання на Житомирщині біля П’ятки, яким керував К. Косинський. Став свідком поразки повстання. Можливо, як зауважують М.Котляр і В.Смолій, це стало останньою краплею терпіння С.Наливайка. Він не міг залишатися осторонь боротьби свого народу. Сотник вирішує залишити службу в князя Острозького.
Наприкінці 1593р. Наливайко покинув службу в магната і з’явився на Південному Поділлі з невеликою групою козаків, де і почав активну боротьбу проти феодально-кріпосницького гніту Польщі на Україні.
З 1595 року.розпочинається велика визвольна боротьба народних мас в Україні і в Білорусії під керівництвом Северина Наливайка. Звичайно, охопила вона і Тернопільщину. Буквально через рік після першого походу С.Наливайка із своїм загоном здійснив похід через тернопільські землі на свою малу батьківщину – у Гусятин, який взяв хитрістю. Наливайківці оволоділи майном Калиновського, з комор якого було забрано 16 тисяч золотих, золоті і срібні прикраси, коштовний столовий посуд, інші цінності, одяг. Козаки забрали також, як потім скаржився Калиновський, “усі скриньки з привілеями на його спадкові маєтки”. Така ж доля чекала на приховані в замку маєтності інших шляхтичів. Не забули наливайківці і про місцевий арсенал: “забрали гармату, 150 сміговниць з гаківницями, 200 півгаків з рушницями і 10 півбочок пороху, 500 куль до гармат, 3 барила куль до сміговниць і гаківниць, 3 барила куль до півгаків і рушниць, а також різне спорядження, в тому числі і казан. За містом вони прихопили з10 коней”. В цілому Калиновський зазнав загальних збитків на 50 тисяч золотих, не рахуючи втрат держави (зброя у замку).
Після поразки на Солониці, Наливайка королівський уряд тримав у в’язниці більше 10 місяців, застосовуючи до нього найлютіші засоби катування і знищення. Королівські урядовці намагалися довідатися про його особисті політичні плани: відносини з російським урядом , кримським ханом, австрійським імператором, молдавським господарем. Допитуючи Наливайка урядовці намагалися глибше дізнатися про визвольну боротьбу на Україні з тією метою, щоб у майбутньому не допустити ще такого повстання. Так, у Варшаві понад 300 днів королівські кати знущались з Наливайка: не давали їсти, пити, спати, тримали на холоді, пекли розжареним залізом та ін. На всі запитання катів Наливайко відповідав, що боровся проти гнобителів, прагнув визволити людей з панського рабства, дати їм більше незалежного життя.
Проте у Варшаві було чимало таких людей, які співчували Наливайкові і намагалися йому допомогти втекти із в’язниці. Селянин магната Язловецького, який довгий час разом з Наливайком воював, прибув у Варшаву і готував втечу. Він зумів через вікно передати йому у в’язницю пилку. Наливайко перепилив нею колоду, до якої був прикутий і мав намір втекти. Проте варта випадково дізналася про це і перешкодила втечі.
На вимогу магнатів і шляхти королівський уряд вирішив прискорити страту Наливайка. 11 квітня 1597 р. він був привселюдно страчений у Варшаві.
Народ не забуває своїх героїв. Ще раз повернувся Наливайко у рідний Гусятин, але вже після смерті своєї. Смерті фізичної, а не духовної. Це відбулося в першу річницю Незалежності України у серпні 1992 р., коли в Гусятині було відкрито пам’ятник Северину Наливайку (додаток 2). Автори його: скульптор – Сікорський Казимир Броніславович, архітектори – Калашник Станіслав Олександрович та Комуніцький Іван Васильович. Пам’ятник, який стоїть у центрі міста Гусятин , завжди нагадуватиме про наше славне історичне минуле, про славного сина гусятинської землі.
Багато письменників і поетів, українських та зарубіжних, змальовували у своїх творах С. Наливайка як національного героя.
Про нього в свій час писали багато істориків та письменників. Зокрема: М.Маркевич, Є. Гребінка, К. Рилєєв , М. Вінграновський, І. Ле та інші.
Т.Г. Шевченко у різних творах кілька разів згадує ім’я С. Наливайка. Зокрема в поемі “Тарасова ніч”, де розповідає як польська шляхта і магнати гнобили український народ, і як тяжко переживав це Наливайко. Ось як змальовує Шевченко картину польсько-шляхетського гніту:
Як та галич поле криє,
Ляхи, уніати
Налітають, – нема кому
порадоньки дати.
Обізвався Наливайко-
Не стало кравчини.
Обізвавсь козак Павлюга –
За нею полинув!
Кілька разів згадує в поемі “Гайдамаки”. В розділі “Свято в Чигирині”
Т. Шевченко називає ім’я С.Наливайка, якого прокляті польські пани “живого й мертвого спалили” не залишилось навіть “Наливайкової убогої могили” для вшанування його славної пам’яті майбутнім поколінням українського народу.
Ще до появи творів Шевченка про діяльність С.Наливайка писав російський поет Кіндрат Рилєєв. У своїй поемі “Сповідь Наливайка” автор показує глибоке страждання героя за волю свого народу, за долю рідного краю. Про тяжку долю українського народу С. Наливайко словами поета говорить:
Жахливий гніт на Україні
Для мене пекло, воля – рай!..
Ще змалку воля полонила
Мою всю душу запальну
Співала матінка похила
Мені про славну давнину.
Тоді ніхто з ганебним страхом
Не плазував ще перед ляхом,
Нужденних днів не коротав
В ярмі ганебнім, підневільнім.
Козак із ляхом спілку мав,
Як вільний з вільним .
Рівний з рівним.
Та зникло марево з очей.
Давно козацтво не людей
Пізнало в спільниках, а звірів.
Лях, уніат, литвин, єврей
Неначе зграя тих вампірів,
Терзає нас у дні негод.
( Рилєєв . Вибрані твори . 1953р.)
Поет пише про Северина Наливайка як незламного борця за інтереси народу. В образі цього героя виступає людина залізної волі, непримиренна до гнобителів . В ньому Рилєєв бачив не просто бунтаря,а великого сміливого патріота, який не шкодує свого життя в боротьбі проти національних гнобителів народу. Він показує С. Наливайка свідомим, безстрашним борцем за визволення селян від кріпосницького гніту. У своїй промові Наливайко проголосив перед священиком такі величні і пророчі слова:
“Давно мовчить закон Варшави,
Даремно ремствує народ.
Усі байдужі до неслави.
На єзуїтів правий гнів
В мені кипить, і кров бунтує .
Я став суворий, спохмурнів,
Душа без вольності нудьгує
Єдина мрія кожен день
Мені являється лишень .
І не дає ніде покою :
Ні серед степу в таборах,
Ні в лютім вихору двобою,
Ні в час молитви по церквах.
“Пора!” – я чую щохвилини, –
Катів душити України!”
Я знаю згуба не мине
Того, хто перший бій почне
Проти гнобителів народу, –
Мене теж доля прирекла,
Та де, скажи, й коли була
Без жертв осягнута свобода?
Загину я в борні тяжкій
За батьківщину , я це знаю…
і радісно, панотче мій,
Я свій талан благословляю.”
Польський мемуарист Пшонка склав оповідання, в якому назвав С. Наливайка “царем Наливаєм”. За його розповіддю, ніби так назвав себе сам Наливайко. В оповіданні Пшонки говориться, що С. Наливайка у Варшаві королівські прислужники довго катували, допитували, як він хотів стати царем. Потім зробили залізного коня, розжарили і посадили на нього козацького ватажка, а на голову наділи розпечену залізну корону. Звичайно, що ця легенда вигадана автором. Проте,тут є вірний натяк на те, що С. Наливайко провадив боротьбу не лише проти магнатів і шляхти, а мріяв про визволення всієї України з-під тяжкого польсько-шляхетського панування.
Всебічніше, повніше і глибше висвітлені подвиги С. Наливайка на сторінках художнього твору Івана Ле “Наливайко”. Автор ширше показав діяльність цього народного героя в тих історичних обставинах, в яких він жив і діяв. С. Наливайко виступає в творі без особливих прикрас, а таким, яким він був у житті. Про славного ватажка було складено й багато пісень.
Література:
Гетьмани й козацькі отамани/ укл. І.Ю.Левашова.- Л54 Донецьк: ТОВ “Глорія Трейд”, 2003.-384 с.
Пасічник В. Балада про грушу Северина Наливайка./ “Просвіта”,1997-№4 (41)
Грушевський М. Ілюстрована історія України – К., 1990-с.203, 208
Леп’явко С.А. Козацькі війни кінця XVI століття на Україні.- Чернігів, 1996
Котляр М.Ф., Смолій В.Ф. Історія в життєписах. – К. 1994
Зубкова Л. Наливайко і Гусятин.// “Просвіта”, 1997- №4 (41)