Полетики і Коровинці
🤓 Всеукраїнська акція «В традиціях високої звитяги».
👉 Знайти дослідницькі роботи та обов’язково обговорити їх можна за хештегами #УДЦНПВ #краєзнавство2022
✏️ Канівець Каріна Віталіївна, Коровинський ЗЗСО, Сумська область.
✏️ ” ПОЛЕТИКИ І КОРОВИНЦІ”.
“Як приємно працювати для слави і добра батьківщини! Наші власні почування, свідомість, що ми були небайдужі до справ батьківщини, служать нам нагородою… Щасливі будемо, як побачимо нових людей, що з таким самим запалом будуть захищати права, вольності і свободи своєї батьківщини. І, навпаки, ми повинні відвернути з огидою свій погляд від погубоносних зрадників батьківщини, шкідливих егоїстів”, Василь Полетика
В Україні ХVIII ст. було чимало освічених шляхетських родин, окремі представники яких залишили помітний слід в історії української науки, культури, в суспільно-політичному житті. До їх числа, зокрема, належала родина Полетики з Роменщини, яка була тісно пов’язана з селом Коровинці.
У XVII ст. с. Коровинці були загарбані Річчю Посполитою. Після Національно-Визвольної війни прийшов кінець пануванню польської шляхти в нашому краї, але Коровинці почали переходити з рук в руки української заможної шляхти.
В 1690 році село було подароване лубенському полковнику Максиму Ілляшенку. Його онука Ганна Іванівна виходить заміж за Андрія Павловича Полетику, який одержує в посаг за нею багатий маєток в нашому селі.
Отож Полетика став власником багатоземельного села Коровинці. Старшим з його п’яти синів був Григорій Андрійович
Полетика – письменник, перекладач, історик, громадський і політичний діяч.
Отримавши ще за життя батька в 1764 р. більшу частину маєтку в Коровинцях і прикупивши тут та в інших місцях чимало угідь, Г.А.Полетика став одним із найбагатших українських поміщиків. У 1780 р. він мав понад 2,5 тисячі залежних селян.
Г.А.Полетика був практичним і вмілим господарем. У його маєтках діяли млини, винокурні, дігтярні. Не гребував він і торгівлею, зокрема, рибою, сільськогосподарською продукцією.
Але усе своє життя Г.А.Полетика цікавився історієюУкраїни. Важливо, що найбільше його цікавлять твори і рукописи про історію козацтва, заснування Запорізької Січі. Він залишив після себе записи, документи, трактати. Г.А.Полетика увійшов в історію української культури як володар славнозвісної чи не найкращої в Україні бібліотеки. В ній налічувалось кілька тисяч рукописних і друкованих книжок. На жаль, унікальна книгозбірня майже повністю згоріла 23 травня 1771 р. під час пожежі. Втративши своє улюблене дітище, Г.А.Полетика знову приступив до збирання книг. Бібліотеку і рукописи Г.А.Полетика заповідав своєму старшому сину Василеві.
Василь Полетика народився в Петербурзі. В п’ятирічному віці переїхав з матір’ю до України. У вересні 1780 р. Г.Полетика відвіз синів Василя, Івана та Павла для продовження освіти у Вітебськ, де брати і знаходилися по 1782 р. Навчання не припинялося навіть на канікулах. Василь, як старший із синів, мав допомагати у навчанні молодшим братам та займатися французькою та арифметикою з сестрами. Крім того, він ще й навчав основам математики свого служку. В 1782 р. за порадою єпископа Г. Кониського, В. Полетика з братами поїхав на навчання до Вільно, де кількома роками раніше знову відкрився авторитетний навчальний заклад, відомий як Віленська академія. За безпосереднім керівництвом батька, В. Полетика з юнацьких років долучався до історичних та джерелознавчих досліджень. Неодноразово за дорученням Г. Полетики робив копії різних джерел, купував необхідну літературу, шукав відомості про родину Полетик в гербовниках тощо. В обширній батьківській бібліотеці В. Полетика був за бібліотекаря. Після закінчення навчання вступає на військову службу.
В 1789 р. підвищений до звання капітана. Незабаром, у квітні 1790 р., він подав прохання про закінчення служби, посилаючись на задавнену хворобу.
В травні вийшов у відставку в чині майора та присвятив своє подальше життя господарським і сімейним клопотам, громадській діяльності та літературним вправам. Одна з причин, з яких В. Полетика залишив службу, полягала у необхідності вести господарські й судові справи. Після смерті батьків йому довелося захищати майнові інтереси сім’ї, перш за все, від претензій родичів по материнській лінії, а також взяти на себе весь тягар початих ще батьком судових процесів за маєтки. Тільки у вересні 1790 р. між нащадками Г. Полетики був проведений розподіл спадкового майна. Василь одержав маєтки:
“Полтавской губернии, Роменского повета, в г. Ромне, в с. Коровинцах, Аксютинцах, в слободке Раковой сече и в Переточанском хуторе 236 душ мужеского пола дворовых людей и крестьян; в Черниговской губернии Стародубском повете г. Погаре, с.с. Юдинове и Чехове и слободке Прилеповке 158 душ; Курской губернии Путивльского уезда в с.с. Николаевке й Мануховке 127 душ. Всех же 521 душу”. Після виходу у відставку Полетика присвячує себе господарським і сімейним клопотам, громадській діяльності, літературі, а також продовжує справу свого батька по збиранню документів та книжок з української історії. Зібрана вдруге бібліотека Полетики зберігалася в Коровинцях , і хоч її не можна було порівняти з батьковою, все ж високо поціновувалась шанувальниками української старовини. Знавець писемних пам’яток М.І.Ханенко, збираючись приїхати до Коровинець у 1850 р., називав її “історичною Каліфорнією”, “скарбом” .Саме в архіві Полетики було знайдено „Коломацькі статті”, які стали приводом для арешту П.Полуботка. На жаль, через байдужість онуків Г.А.Полетики бібліотека була втрачена. Книги та рукописи продані або ж обміняні на книги видань того часу.
Оселившись у селі Коровинці, В. Полетика незабаром був обраний маршалом Роменського повіту. В Україні наприкінці XVIII ст. – XIX ст. маршалом або маршалком називали місцевого губернського чи повітового предводителя дворянства. Сам Полетика волів називати цю посаду на український манер. Маршалом він обирався двічі.
Свідоцтвом соціальної активності В. Полетики служать також листи ділового характеру, написані в різні часи до державних та громадських діячів. Справою облаштування шкіл В. Полетика почав займатися значно раніше, про що свідчить його листування з генерал-губернатором О. Куракіним. Устрій початкової школи в селі Коровинці – це заслуга В. Полетики, про що свідчить листування з В. Золотницьким, українським письменником та філософом.
Деякі дослідники історіографії України припускають, що В. Полетика причетний до написання “Історії Русів” – українського історико-політичного дослідження початку ХІХ ст. Про це пише також нащадок роду Полетиків, історик та журналіст М. Полетика.
В. Полетика, проживши останні 55 років в Коровинцях, помер у 1845 році і похований біля церкви святителя Миколая, побудованої ще його дідом, Андрієм Павловичем Полетикою.
У другій половині XIX століття рід Полетики вступив в стадію зубожіння. А наприкінці XIX століття садиба Полетик перейшла у власність інших господарів.
Список використаних джерел:
- І. Скрипченко, І. Абаровський. Недригайлівська старовина, історичний екскурс.-Суми,2002.- С.43-45 ,178 с.
- І. Скрипченко. Історія Недригайлова: з найдавніших часів до сьогодення.- Суми: Собор, 2000. -78 с.
- Струкевич О. Полетики // Історія України в особах / Авт. колектив: В. Горобець, О. Гуржій, В. Матях та ін. – К., 2000. – С. 279;
- Енциклопедія українознавства. – Париж; Нью-Йорк, 1966. – Т. 4. – С. 2158.
- Крипякевич І.П. Історія України. – Львів: Світ, 1990.- С.260.
