Menu
jhf

Іван Огієнко

Продовжуємо вас знайомити з роботами Всеукраїнської акції «В традиціях високої звитяги».

👉 Знайти дослідницькі роботи та обов’язково обговорити їх можна за хештегами 👉 #УДЦНПВ #краєзнавство2022

ІВАН ОГІЄНКО (МИТРОПОЛИТ ІЛАРІОН) – УКРАЇНІЗАТОР ОСВІТИ І ЦЕРКВИ. ЖИТТЄВИЙ І ДІЯЛЬНИЦЬКИЙ ШЛЯХ МИТРОПОЛИТА. ВПЛИВ НА СТАНОВЛЕННЯ САМОБУТНЬОЇ УКРАЇНИ.

(Нехаєнко Софія − учениця Житомирського міського ліцею № 1, Житомирська область).

Готуючись до 31-ої річниці незалежності України, в умовах, коли український народ змушений доводити своє право на самостійність у запеклій боротьбі з агресором, українські патріоти подумки звертаються до духовних джерел національної культури за підтримкою. Одним із стовпів української культури і духовності є видатна постать Івана Івановича Огієнка, митрополита Іларіона, 140-річчя якого 2022 року відзначає українська православна церква.

З Інтернету дізнаємось: Іван Огієнко − український науковець, політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець лексикограф, історик церкви, педагог. Цікавився українською культурою, історією церкви й мови, її правопису, створював словники. Проповідував ідею єдиної літературної української мови та вважав її культурним маркером української нації. У роки боротьби за нашу державність він прагнув українізувати вищу освіту у своїй Батьківщині.

  • Життєвий шлях емігранта з Житомирщини.

Майбутній історик церкви народився 15 січня 1882 року у смт Брусилів Житомирської області в бідній селянській родині. І. І. Огієнко ріс без батька, який дуже рано загинув.

Уже під час навчання у Київській фельдшерській школі Іван Огієнко захоплювався літературною діяльністю, редагуючи шкільний рукописний місячник “Моя бібліотека”. Навчання в школі було безкоштовним, але студенти після закінчення курсу мали пропрацювати 6 років у лікарні.  Огієнко працював у військовому шпиталі з психічнохворими. У 1909 році молодий чоловік закінчив університет Св. Володимира (нині КНУ ім. Т. Г. Шевченка). Тоді він почав активно займатися українознавчою проблематикою. 

Іван Огієнко багато подорожував: був емігрантом. Після того, як Кам’янець-Подільський захопили більшовицькі війська, чоловік переїхав до Польщі − не зупинив свою діяльність. Він розповсюджував українське за кордоном. У польському селі Яблочин його посвятили в чернецтво, і він продовжив свою справу: тепер вже зайнявся українізацією церкви. Далі Огієнко був змушений емігрувати до Словаччини, а потім − до Швейцарії, де проживав у Лозанні, на заході країни. У 1946 році, вже як митрополит Іларіон, І. І. Огієнко отримав запрошення до Канади й переїхав туди наступного ж року. Там він перебував до кінця своїх днів.

  • Освітня діяльність. Українізація навчання.

Через 6 років, після закінчення навчання, І. І. Огієнко починає читати власні лекції в університеті Св. Володимира. У цей час він перебуває в елітарному колі своїх колег: етнографа Миколи Біляшевського, письменника Бориса Грінченка, історика й політичного діяча Михайла Грушевського, громадського діяча, члена Української Центральної Ради  Петра Холодного та інших. 

Під час Лютневої революції в Росії, коли відбулася українізація університету Св. Володимира, він першим почав читати лекції українською. А у 1917 році як член ради Міністерства освіти був ініціатором заснування Українського народного університету (УНУ) в Києві. Іван Огієнко також був одним із засновників Кам’янець-Подільського університету й читав там лекції. 

Коли І. І. Огієнко проживав у Львові, то викладав українську мову й літературу в місцевій учительській семінарії і був звільнений, тому що пропагував українську національну ідею.        Згодом розповідав про труднощі, яких зазнав: про засніжену дорогу до семінарії, коли транспорту з Винників до Львова не було. Тоді викладачам і семінаристам доводилося йти взимку пішки 10 км. “Per aspera ad astra” − так би я описала цю дорогу Огієнка. Жага до роботи та знань ніби зігрівалася думкою, що він робить це для теперішнього і майбутнього України.

  • Уряд УНР. Огієнко − міністр народної освіти.

Важливим етапом у становленні І. І. Огієнка як діяча української просвіти була робота в уряді УНР. На початку 1919 року його призначено міністром народної освіти. Перебуваючи на цій посаді, І. І. Огієнко ухвалив правила українського правопису, видав наказ про запровадження навчання українською мовою. У школах, що підлягали міністерству, всі дипломи, свідоцтва та атестати мали видаватися винятково українською мовою. У січні 1919 року уряд доручив Огієнкові скласти програму свята до 22 січня, яке сьогодні ми відзначаємо в державі як День Соборності України. Знаймо і  пам’ятаймо, що за датою 22 січня стоїть постать нашого земляка Івана Огієнка.

  • Видавнича діяльність Огієнка.

Як творець і захисник української культури І. І. Огієнко проявив себе, займаючись видавницькою діяльністю. Він розробив новий курс “Українська культура”, і за ним у 1917 році виходить перше видання книги “Українська культура”. Улітку 1918 року вийшло друге видання “Української культури” − книги, яка була своєрідним містком від життя Івана Огієнка до втілення його незабутньої мрії. Автор видав її в роки, коли, на жаль, теж тривала війна. Тут вбачаємо перегук із сьогоденням. Видання цієї книги є свідченням тяглості, безперервності боротьби українського народу за право на свою державу і національну ідентичність.

У місті Тарнів (Польща) Іван Огієнко заснував видавництво “Української Автокефальної Церкви”, що випускало брошури й невеликі за обсягом книги, автором яких був сам Огієнко. У Варшаві  заснував і редагував журнал “Рідна мова” (1933-1939рр.). Протягом семи років він із наснагою редагував щомісячний науково-популярний часопис “Рідна мова”, присвячений проблематиці української мови: історії мови, значенням і походженням слів, вимові, наголосам, діалектам, методиці викладання та аналізу помилок письменників. Журнал поширювався у всьому світі, окрім радянської України. Редакція розраховувала на широке коло читачів − представників інтелігенції, селян, ремісників та учнів. Також І. І. Огієнко був засновником і редактором журналу “Наша культура” у Варшаві  (1935-1937рр.).

Своєю діяльністю велетень думки сприяв популяризації української культури, норм єдиної літературної мови серед українців за межами УРСР.  Іван Огієнко виступав проти русифікаторської політики тогочасного керівництва радянської України.

  • Українізація церкви Іваном Огієнком.

Ще з вересня 1919 року Іван Огієнко був активним учасником, предтечею усіх релігійних процесів в Україні. Тоді він запровадив українську мову на богослужіннях і створив комісію з перекладу Біблії, який став справою його життя. Огієнко поставив перед собою завдання: перекласти Біблію сучасною українською мовою, якомога точніше передавши зміст оригіналу. Переклад Біблії  майбутнім митрополитом Іларіоном − неперевершене надбання українського народу − найбільш тиражований та, як вважається,  кращий з-поміж усіх українських варіантів через близькість до оригіналу, поетичність, простоту та ясність викладу водночас. І. І. Огієнко працював над перекладом з 1931 по 1938 рік, й надалі удосконалював його для нових видань. Повністю фундаментальний переклад Біблії вийшов у Лондоні  на 1529 сторінках. 

 Минули роки, і вже в 1940 році (див. розділ 1) Іван Огієнко був пострижений у чернецтво під ім’ям Іларіона в Яблочинському монастирі (Польща). Він активно здійснював українізацію церкви. “Богослужбовою мовою церкви мусить бути жива українська літературна мова, або мова староукраїнська”,− вважав митрополит. Митрополит Іларіон доклав чимало зусиль для організації розбудови українського національно-культурного релігійного життя в Канаді: був ректором Українського народного університету у Вінніпезі. Він сприяв розвитку і збереженню української літератури й освіченості в середовищі української діаспори.

Загалом, за своє життя Іван Огієнко як церковний діяч і пропагандист української культури створив понад 1000 літературних і наукових творів. Перед смертю він склав заповіт. У ньому йдеться про те, що всі його надбання мають бути передані Батьківщині за таких умов: коли Україна буде вільною і коли буде вільною її церква. Україна здобула незалежність у 1991 році, а Українська православна церква Київського патріархату існує з червня 1992 року. На жаль, спадщина Івана Огієнка досі не в Україні…

  • Вислови про І. І. Огієнка.

Вадим Леонтійович Скуратівський, український мовознавець, висловлювався про Івана Огієнка так: “Перед нами дуже зворушлива постать української культури XX століття, культури, яка перебувала у режимі безнастанного становлення і безнастанного осмислення. І якщо комусь з часом спаде на думку опрацювати суто в академічному напрямі біографію Івана Огієнка, то по суті це буде ніби метамова всієї української культури саме XX століття… Це був не просто філолог, це була людина, яка буквально зі своїх студентських років зацікавилася українською національною ідеєю, українським національним становленням. Власне, Іван Огієнко сам втілює це становлення… А от попри всі негаразди і навіть катастрофи національної історії емігрант Іван Огієнко якраз входить ніби в свій новий інтелектуальний розквіт. Він безперестанно працював над минулим українського народу і як історик, і як власне філософ культури, і, нарешті сказати б, як релігієзнавець, точніше, він перетворює себе на теолога надзвичайно високого класу”.

Максим Віталійович Стріха − перекладач, український науковець − вважав                                  І. І. Огієнка блискучим філологом: “ Іван Огієнко справді був блискучим філологом… Огієнко був залюблений в українську мову, можливо, навіть більше, аніж це дозволено просто безсторонньому науковцеві… Православний український переклад Біблії Огієнка не перший… Але за літературним рівнем і за рівнем наближення до оригіналу я без перебільшення скажу, що переклад Огієнка має великі переваги перед усіма наявними… А відтак уже цей подвиг, коли людина сама переклала Святе Письмо, уже вартий того, щоб ця людина навіки увійшла в скрижалі рідної культури”.

Використані джерела:

  1. Біблія/ переклад Огієнко І./ ВБФ “Східноєвропейська гуманітарна місія”, 2014. 1360 с.
  2. Костриця М., Мокрицький Г. У просторі часу. Житомир, 1995. 206 с.
  3. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко). Життєписи великих українців. Київ, 1999. 701 с.
  4. Мокрицький Г. Вулиця Івана Огієнка. Серія: Мовознавча. 1997. Вип.1. 16 с.
  5. Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народа. Київ, 1918. 272 с.
  6. URL: https://uk.wikipedia.org
  7. URL: https://www.bbc.com/ukrainian
  8. URL: https://www.radiosvoboda.org
  9. URL: https://uacrisis.org
  10. URL: https://www.baptyst.com

Дивіться також