Роман Миколаєвич
Продовжуємо вас знайомити з роботами Всеукраїнської акції «В традиціях високої звитяги».
Знайти дослідницькі роботи та обов’язково обговорити їх можна за хештегами #УДЦНПВ #краєзнавство2022« З думками про Україну (доля емігранта українського походження Романа Миколаєвича)»
(Підготувала Бойко Анастасія, член шкільного гуртка “Просвіта” Синьківського НВК Червоноградського району Львівської області. Керівник: вчитель історії та права Нижник Н.Я.)
Актуальність вибору теми дослідження
Народ, який не пам’ятає свого минулого – немає і майбутнього. Платон
У сучасному бурхливому та комп’ютеризованому світі ми не часто згадуємо про свою Батьківщину, про місце, де ми народились, де мешкаємо. Але коли чуємо – “Україна”, у кожного з нас виникають свої асоціації. У когось в уяві постає батьківська хата чи краєвид за селом, хтось бачить мальовничість Карпат чи степу, у когось бринять в душі вірші Лесі Українки чи Тараса Шевченка. У кожного з нас своя Батьківщина. Але рано чи пізно наступить такий час , коли ми задумаємось про те , що знаємо про свій рідний край? Чи гідні ми називатися синами і дочками своєї “маленької України”?
Наше село Синьків Львівської області, Радехівського району вже відсвяткувало свій 500-літній ювілей. Саме тоді і виникли роздуми: “Пройшло півстоліття, а ми так мало знаємо про свій рідний край”.
Тоді закипіла робота: зібрання фото, спогадів, інтерв’ю, документів. Ми, члени шкільної “Просвіти”, разом із своїм керівником, взяли активну участь у написанні історії села.
У процесі пошуку ми виявили документи, які свідчили, що із присілка Синькова – Діброва, бере своє коріння родина Миколаєвичів. Пізніше стало відомо, що виходець із цієї родини Яків Миколаєвич був автором книги “Опис географічно-статистичний повіта Кам’янецького”(1894 p.). Однак подальша доля членів цієї родини для односельчан була невідома. Тому нашим завданням і обов’язком було зібрати якомога більше інформації про цю сім’ю.
Мета дослідження:
– усвідомити, що кожна людина повинна знати, насамперед, історію своєї
«малої батьківщини» − села, міста, а це, в свою чергу, допоможе краще
вивчити і зрозуміти велику історію нашої держави − України.
– підготувати матеріали до краєзнавчого музею на основі проведеної роботи;
– систематизувати та ознайомити із зібраними матеріалами учнів, вчителів
школи та представників місцевої влади ;
– формувати почуття гордості, любові до свого села;
План дій:
- Провести детальне опитування старожилів с.Синьків про родину Миколаєвичів
- Віднайти документи, фото цієї сім’ї
- Дослідити дати народження та склад сім’ї Миколаєвичів (нам підказали, що ці відомості можуть бути у церковних метрикальних книгах)
- У музеї рідного села створити папку “Видатні люди села Синьків”
- Налагодити зв’язки з родиною Микалаєвичів
У ході краєзнавчого дослідження:
– нам вдалося віднайти далеких родичів та отримати кілька оригінальних
документів цієї родини, автограф самого Якова Миколаєвича;
– в церковних метрикальних книгах ми виявили запис місцевого пароха про
народження Я.Миколаєвича і склад сім’ї;
– у 1 і 2 томі збірника ,”Надбужанщина(1986р.,1989р.) ми знайшли статті Романа
Миколаєвича (сина Якова), дізнавшись, що він був доктором філософії,
науковцем, українознавцем;
– розпочали пошук Романа у США, листуючись із “Союзом українок” в цій
державі;
– в результаті отримали інформацію, що Романа Миколаєвича уже не має серед
живих, але зав’язали листування із його сином Юрієм, який проживає в даний час
в Нью-Йорку (листи англійською допомагала писати вчитель англ. м. нашої
школи Костюк Г.Є.)
-завдяки Юрію нам вдалося зібрати багатий матеріал, фотографії про
родину Миколаєвичів і зокрема про Романа Миколаєвича, доля якого стала
долею емігранта;
– зібрані матеріали систематизували і описали.
-провели прес-конференцію та поділилися із результатами свого дослідження
з учнями, вчителями школи та представниками місцевої влади;
Отже, ми дійшли висновку, що велич кожного краю — в людях, які тут живуть. І особливо в тих людях, котрі своїми справами зробили внесок у розвиток історії, науки, культури України та рідного краю. І кожен край має таких вихідців чи жителів. А наше завдання досліджувати, дізнаватися, гордитися, брати приклад та поширювати інформацію про них.
Життя та діяльність Якова Миколаєвича
Недалеко від села Синьків розкинулася мальовнича місцевість, де колись знаходився хутір Діброва. Поселення вважалося присілком Синькова і було розташоване на північ від нього за якихось 2 кілометри. Саме звідси походить родина відомого науковця, доктора філософії, українознавця Романа Миколаєвича.
Батько Романа, Яків Миколаєвич навчався у Синьківській парафіяльній тривіальній школі, після чого пішов навчатися до Львова у вчительську семінарію. Як згадувала далека родичка Миколаєвичів Тарнова Софія, “Яків до глибини душі переймався просвітою народу. Він ішов до людей, ділився знаннями з історії, географії, давав поради щодо ведення господарства. Перебуваючи серед селян, записував пісні, перекази, загадки, приповідки. На початку 1893 року Яків зголосився до участі в конкурсі на написання географічно-історичного опису Кам’янецького повіту, до якого тоді входила Радехівщина. Конкурс започаткував польський магнат Володимир Дідушицький. Книга побачила світ у 1895 році під назвою “Опис географічно-статистичний повіта Кам’янецького” в друкарні НТШ у Львові. Це була перша монографія такого роду українською мовою на той час. Налякане журі лише згадало про неї. Грошову винагороду отримали інші. Далі професійне і сімейне життя Миколаєвичів пов’язане з містом Тернополем. У 1918-1919 раках Яків став на шлях здобуття незалежності України, за що поляки його заслали до концтабору у Стшалкові. Помер 3 листопада 1931 року в Тернополі.
У Якова та Анни Миколаєвичів було троє дітей: доньки Марія та Ірина, син Роман.
Марія навчалася в Тернопільській гімназії, а потім поїхала здобувати вищу освіту в Гетінгет (Німеччина) і отримала в 1930 році диплом доктора дантистки. Але ностальгія за Україною змусила її повернутися до рідного міста. Згодом вона одружилася з Миколою Єрмолаєвим, інженером, що мав свою канцелярію у Луцьку. Під час Другої світової війни, рятуючись від переслідування і терору, родина Марії переїхала до Борислава. Але це їх не врятувало. Чоловік Микола попав під пильне око поліції і був засланий у Біломорський край на 12 років. Марія залишилася з трьома дітьми. Наприкінці свого життя, як стало відома з листів Яківа Миколаєвича до сестри Теклі, “Марія була прикута до ліжка. Була побожна, у важкі часи підтримувала зв’язок з церквою, де знаходила потіху у своїх релігійних почуваннях”. Померла 25 лютого 1988 року у Трускавці.
Молодша сестра Романа, Ірина стала професіональною піаністкою та вчителькою музики. В юності була активною пластункою. Про її життя нам не вдалося більше нічого дізнатися.
Великий потяг до знань і безмежну любов до української землі Яків передав своєму сину Роману.
Доля Романа – це доля емігранта
Непростий життєвий шлях простелився перед ним. Народився він 30 травня 1904 року у Тернополі. Звичайно, для кожної людини дитинство є незабутнім. Малий Роман і його молодші сестри росли веселими в середовищі української інтелігенції. Вже змалечку діти мали зацікавлення до молитви, пісні, пізнання рідного краю. “Вдома була велика бібліотека, музичні інструменти, на стінах – образи в рушниках, портрет Шевченка”.
Закінчивши місцеву українську державну гімназію іспитом зрілості в 1922 році, Роман поступив на студії природознавчих наук до відомого університету в Геттінгені (Німеччина) і закінчив його у 1928 році, здобувши науковий ступінь доктора філософії. Набуті там знання спонукали його до дальших наукових дослідів і тим самим на університетську кар’єру, що в роки польської окупації було недоступним для талановитих українців. Тому Роман Миколаєвич почав працювати учителем фізики, хімії та математики в Українській приватній гімназії Українського Педагогічного Товариства “Рідна школа” в Тернополі. З вересня 1939 року був учителем фізики в звичайній Тернопільській десятирічці.
Про те, як склалося життя далі, Роман Миколаєвич у статті “Спомин учителя з 1939 року” згадує так: “Воєнні події, новий режим, репресії, переслідування. Нова влада вимагала від кожного бути сірим, бездушним працівником-знаряддям та виконувати вказівки без будь-яких пояснень. Сталінські висланники проводили з нами довгі „наукові” конференції, на яких повторювали партійні гасла, вихваляли радянський спосіб життя і заявляли, що між нами є вороги радянської влади, яких буде виявлено і викорінено. Не обходилося без провокацій, щоб залякати нас і створити атмосферу непевності і терору”. “Повторилося те саме, що було в історії воєн на наших землях, а саме те, що через Тернопільщину проходили найважливіші воєнні дії. Місто з кожним разом зазнавало великих матеріальних і людських втрат. Тому багато людей не ризикували своїм життям і старалися виїхати”. А професор Степан Ярема ділився такими спогадами про Р. Миколаєвича: “Він часто бував у нас вдома і я добре пам’ятаю, як одного вечора 1940 року прийшов схвильований і сказав моєму батькові, що його допитували в НКВД і силували стати донощиком. Він обурився, відмовився. Після тієї ночі я більше його не бачив”.
Це були ті причини, що спричинили його виїзд до Німеччини, де він оселився в місті Бравнпвайгу. “А далі пересуваються в нашій пам’яті образи і спомини: переїзд на захід з різними пригодами і небезпеками, табори переселенців, загроза насильного повернення.
Приїхали ми лише з тим, що могли привезти зі собою для особистого вжитку. Діставши можливість влаштувати своє життя в нових обставинах, ми її використали сповна. Взялись до праці і в короткому часі “стали на ноги”, придбали хати та матеріальні засоби потрібні для життя. Включилися в організоване громадське життя: церкви, школи, культурні установи. Але споглядаючи на той час, можемо із задоволенням стверджувати, що ми зробили дуже багато, коли порівняємо себе з іншими націями, яких ми маємо змогу тут пізнати”.
Тут, у Німеччині, Роман Миколаєвич працював асистентом-фізиком у лабораторії фізичної хімії Політехнічої школи під керівництвом професора Кордеса, свого товариша із студій в Геттінгені.
Від 1945 до 1949 року сім’я Миколаєвичів перебувала в таборі для переміщених осіб у Бравнцвайгу, звідки емігрувала в США. Спочатку оселилися в Нью Гейвен, штат Коннек-тикат, а через декілька років переїхали до Гайд Парку, що біля Бостону, штат Массачусетс. Працю на науковій ниві Роман продовжив і в США. 27 років проводив дослідження в Массачусетському інституті технологій в Кембріджі, де був автором і співавтором кількох наукових праць. Працював тут до виходу на пенсію в 1977 році.
Далеко за океаном туга за рідною землею не полишала його ніколи, тому поряд із вузькою науковою спеціалізацією широко цікавився і робив великий практичний внесок в українознавство. Зокрема, у Науковому товаристві імені Т.Г.Шевченка був членом-кореспондентом та заступником голови Комісії регіональних дослідів і публікацій. Співпрацював із професором В.Кубійовичем над виданням Енциклопедії Українознавства.
У 1957 році в Філадельфії було засноване земляцьке об’єднання “Тернопільщина”, яке видавало окремими книгами історію Тернополя та його околиць. Роман Миколаєвич написав до цього видання 12 статей. Про себе писав так: “Я з замилування природник і люблю робити досліди, поміри, де треба випрацьовувати спеціальні методи та робити їх старанно, терпеливо. Тут я осягав те, чого не могли осягти мої американські співробітники. Я хотів зробити щось, що було б зв’язане з нашою країною, нашим містом і приносило б їм користь. Тому я взявся до регіональної праці, вліз у ту ділянку, розсмакував, і воно дає мені задоволення”.
Багато праці і коштів вклав Роман у видавництво регіонального збірника “Шляхами Золотого Поділля”. Був головним редактором 111 тому видання. Копітке визбирування матеріалів у великих бібліотеках Європи і Америки, опрацювання статей чужих і своїх треба вважати прометеївським вчинком. Усе це доктор Миколаєвич виконував з великою синівською любов’ю до свого рідного міста, рідної землі.
Досліджуючи Поділля, не забув і про Галичину, звідки походило коріння батьківського роду. В 11 томі регіонального збірника “Надбужанщина” знаходимо його статті „Місцевості Радехівщини”, “Яків Миколаєвич” та “Населення Надбужанщини у світлі статистики”. Останнє дослідження підписане псевдонімом Василь Гамуляк.
Дружина і діти Романа Миколасвича брали приклад з чоловіка, батька і теж займалися просвітницькою діяльністю. Дружина Романа, Наталя Миколаєвич писала про себе так: “Я народилася в селі Саранчуки, недалеко від Бережан. Мама мала двох братів священиків, які були дуже активні у своїх парафіях – провадили хор, були головами “Просвіти”. Під час пацифікації були арештовані і загинули на засланнях.
Брат мого діда по мамі був о.Михайло Осадців, визнаний священик у Бродах. Мій тато загинув в Італії під час 1 Світової війни. Я не пам’ятаю його…
Я закінчила державну жіночу учительську семінарію в Бережанах, але як українка за часів польської окупації ніколи не дістала учительської праці. Тож взялася до просвітницької праці: організувала хор, бо вміла грати на скрипці, навчала молодь стрілецьких пісень, танців”. Вона згадує: “Ми настільки були щасливі, що мешкали близько Бостону, де була наша громада, церква, Пласт, СУМ, Союз українок, “Рідна школа”, в якій діти вивчали Українознавство і влітку виїжджали на пластові табори”. Діти: син Юрій і донька Надія виховані свідомими українцями. Разом з батьком працювали в 30″Тернопільщина”.
Помер доктор Р.Миколаєвич 29 травня 1991 року в Бостоні (США).
Роман Миколаєвич – людина кришталевого характеру, прямий, щирий і доброзичливий. У його випадку немає потреби вишукувати якісь особливі епітети, щоб поставити його на рівень, вищий від того, на якому він дійсно стояв.
Всеціло відданий своїй дружині та своїм дітям, яких любив усім своїм серцем, доктор Миколаєвич огортав широкою любов”ю свою дальшу родину і всю українську громаду. Цією любов”ю, скромністю, добрим словом він знайшов прихильність в багатьох людей, котрі його знали. Нехай добра пам’ять про цю небуденну людину залишиться назавжди посеред нас.
Праці Доктора Миколаєвича в Регіональних збірниках
1.”Тернопіль і Тернопільщина в світлі статистики,” Шляхами Золотого Поділля,
том 1/1960/: 59-86.
2.”Тернопіль в Канаді”, ШЗП 11 /1970/ :202-203.
3.”Згадки і сліди давнього минулого”, ШЗП 111 /1983/: 9-13.
4.”Західне Поділля в історичних картах”, ШЗП 111 /1983/: 21-29. / 3 Іваном Теслею/. 5./Василь Гамуляк, псевдонім/. “Тернопіль у боротьбі за державність”, ШЗП 111 /1983/ : 80-97.
6./Василь Гамуляк, псевдонім/. “Тернопільщина у світлі статистики”, ШЗП 111
/1983/ : 126-137.
7.”Володимир Левицький”, ШЗП 111 /1983/: 572-574.
8.”Іван Пулюй”, ШЗП 111 /1983/: 576-579.
9.”Осип і Августина Хоми”, ШЗП 111 /1983/ : 583-584.
10.”Степан Чумак”, ШЗП 111 /1983/: 636-638.
11./Василь Гамуляк, псевдонім/. „Спомини з рідного міста”, ШЗП 111 /1983/: 753
- “Плян міста Тернополя – 1960 р.”, ШЗП 111 /1983/ : 778-781.
- “Тернопільщина в совєтських виданнях”, ШЗП 111 /1983/: 782-783.
- “Олександр Смакула”, Збаражчина 1/1980 : 572-575.
- /Василь Гамуляк, псевдонім/. „Населення Надбужанщи-ни у світлі статистики”,
Надбужанщина 11 /1989/: 30-37.
- “Місцевості Радехівщини”, Надбужанщина 11 /1989/: 527-550.
- “Яків Миколаєвич”, Надбужанщина 11 /1989/ : 873-875.
Реферати виголошені на форумах НТШ
1.Методика опрацювання регіональних збірників. /9-го бе¬резня 1963/.
2.Значення статистики для регіональних збірників. /24-го травня 1964/.
3.”Актуальні проблеми регіонального руху”. / 5-го грудня 1970/.
4.”Методи і способи збирання матеріялів про нашу емігра¬цію в Америці”.
/25 жовтня 1975/.
5.Регіональні мемуарно-джерельні досліди. /5 червня 1982, на ПКУС-і/.
Список наукових праць
1.”Quantitative Evaluation of Spots on Paper Chromatograms;
Light-Flux Measurement through Negative Printed Spots”, Analytical Chemistry , vol.
29, No. 9 (Sept. 1957): 1300-1305.
2.”High-Precision Density Determination of Natural Diamonds” (with J.Kalnajs and
A.Smakula), Journal of Applied Physics, vol. 35, No. 6 (June 1964) : 1773-1778.
3.”Infrared Properties of NiO and CoC and Their Mixed Crysta¬ls”, Journal of Applied
Physics, vol. 36, No. 8 (August 1965) : 2446-2450.
4.”Dielectric and Mechanical Response of Ice Ih Single Crystals and Its Interpretation”,
The Journal of Chemical Physics, vol. 57, No. 6 (15 Sept. 1972): 2560-2571 (with A.
von Hippel, A.H. Runck and W.B. Westphal).
5. “Ions and Dipoles in Water and Their Transfer Through the Interface”, Laboratory for
Insulation Research, MIT, Techni¬cal Report 14 (New Series), March 1974,19 p. (With
- von Hippel, A.H. Runck and W.B. Westphal
Використані матеріали:
- Вісник фонду О.Смакули. – 1998 р. № 2(4). Науково освітнє видання.
- Історія міст і сіл УРСР. T.26. – К., 1968.
- Коструба М. Белз і Белзька земля. – Нью-Йорк – Торонто, 1989.
- Костюк Г. Історія села Синьків. – Львів, 2000.
- Миколаєвич Я. Опис географічно-статистичний повіта Кам”янецького. – Львів, 1894.
- Надбужанщина. Історично-мемуарний збірник. -T. 1-2., 11 -Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто,1986.
- Регіональний вісник Тернополя і Тернопільщини. 4.1. Травень, 1974.
Листи :
- Листи Якова Миколаєвича до сестри Теклі. – Тернопіль, 8 березня , 1930 р.,5 вересня., 1925 , 4 жовтня, 1925 р. грудня., 1921р.
- Лист Адама Миколаєвича до сестри Марії. – Галичина. 16 квітня, 1923 р.
- Листи Юрія Миколаєвича.-Нью-Йорк,10 січня 2018, 4 квітня 2018, 18 травня 2018.
