Семен Гаюк

Роботи Всеукраїнської краєзнавчої акції учнівської молоді “В традиціях високої звитяги”.

Знайти дослідницькі роботи та обов’язково обговорити їх можна за хештегами #УДЦНПВ #краєзнавство2022

ДУШПАСТИРСТВО – ОСНОВНА МІСІЯ ЖИТТЯ СЕМЕНА ГАЮКА

Захарчук Яна, м. Ізяслав  Хмельницької  області

Протопресвітер Семен Гаюк, православний церковний діяч, людина, яка усе своє життя присвятила Богові, українському народу та родині. Справжній патріот своєї Батьківщини, відданий священник Української Православної Церкви, чудовий проповідник.

Семен Гаюк народився 27 квітня 1909 року в місті Луцьку в родині Якима і Марії Гаюків. Вчився у початковій школі і гімназії в Берестечку. В 1929 році закінчив Православну Духовну Семінарію в Кременці. Згодом, у 1933 році,  навчався на богословському факультеті Варшавського університету, який закінчив  з відзнакою. В цьому ж році одружився з Олександрою Жиглевич, у шлюбі з якою мав троє дітей. 19 січня 1934 року Семен Гаюк був висвячений на  священника з рук Владики Симона та з благословення Митрополита Діонісія у Свято Богоявленському монастирі міста Кременця. Увесь час був душпастирем на Волині, закрема парохом (парафіяльний піп) у Лопушному(село Кременецького району Тернопільської області). В 1937 році отримав ступінь магістра богослов’я. 2 вересня 1939 року був ув’язнений польською поліцією до концентраційного табору Береза–Картузька. За українськими джерелами, напередодні Другої світової війни в таборі утримувалося близько 5 тисяч свідомих українців. До кінця вересня, з приходом німців, ув’язнених було звільнено з табору. Спогади про перебування у концентраційному таборі отець Семен вмістив у своїй праці «Від церковного престолу до Берези за дроти».

  Після звільнення Семен Гаюк був настоятелем та повітовим благочинним деканом всієї Заславщини. Заслав – попередня назва сучасного міста Ізяслава Хмельницької області.

У роки Другої світової війни, а саме у 1941 році, доля привела отця Семена до старовинного міста Заслав. Зі спогадів самого душпастиря: «В останніх днях місяця липня 1941 року дійшли відомості, що німці вже зайняли Житомир і оперують в його околицях. Це означало, що колосальні простори нашої Батьківщини були вже звільнені від червоної навали. Я вирішив їхати на схід, аби дати людям слово Боже. Перш за все, я пішов до місцевого владики в Кременці Архієпископа Олексія Громадського взяти благословення та призначення з Консисторії. Владика Олексій наполягав, щоб я їхав до Старокостянтинова, але я категорично від цієї пропозиції відмовився. Я вибрав собі старе історичне місто Заслав».

За декілька років до приходу німців в цілому Заславському повіті зі 140 парафіяльних церков не залишилось жодної діючої церкви. В самому місті Заславі було дві красиві парафіяльні православні церкви, побудовані у візантійському стилі, і дві невеличкі цвинтарні церкви, але всі вони в різні часи були знищені більшовиками до фундаментів. В місті залишилось тільки три будівлі римо-католицьких костелів, які більшовики використовували  для своїх цілей. Так, наприклад, в Бернардинському монастирі – тюрма-катівня НКВС, в костелі Святого Іоанна Хрестителя, усипальниці князів Заславських, містився краєзнавчий музей, а будівлю костелу Святого Йосифа перетворено на склад для військових потреб у 1934 році.

З приїздом до Заслава отця Семена Гаюка було приведено до належного вигляду костел Іоанна Хрестителя. В антирелігійному відділі краєзнавчого музею стараннями директора було врятовано від знищення багато церковної утварі: образів, риз, богослужбових книг тощо. Тому було з чого обрати і обладнати собор. Так при Фарному костелі Заслава з 1941 до 1943 року почала діяти парафія Української Автокефальної Православної Церкви України. Храм отримав нову назву – Собор Святого Володимира. 

Так отець Семен почав займатися відродженням Української Православної Церкви та духовним життям православного населення на землях Заславщини.

За матеріалами газети «Український голос (Луцьк)», дізнаємось про зібрання у Заславі православного духовенства: «10 лютого д.р. відбулося в м. Заславі кол. Кам’янець Подільської області зібрання православного духовенства, дяків і церковних старост Заславської округи. На зібранні були присутні: н. Гебітскомісар, голова району, осадник м.Заслава О. Богуцький й представник від редакції місцевого часопису «Заславський вісник» та інші. Прибувшого на засідання Гебітскомісара привітав на німецькій і українській мовах декан Заславської округи протоіерей Семен Гаюк. У відповідь н. Гебітскомісар звернувся до присутнього духовенства в коротких словах, підкреслюючи важливу роль духовенства у перевихованні мас. Друга частина зібрання була присвячена духовним справам. Усі присутні на зібранні підкреслили в окремій постанові заслуги протоієрея С. Гаюка, який першим прийшов з Волині працювати на східні збільшовизовані терена. 15 лютого в м. Заславі відбулася в церкві на Старому місті панахида по Крутянських героях. Служба правилась на українській мові.»

З газети «Львівські вісті» від 1942р. дізнаємось про те, що 2-го липня у місті Заславі відбулося Храмове свято св. Володимира Великого. Врочисту службу відправило 12 священників на чолі з протоієреєм Заславщини о. Володимиром Рогальським. Отець Семен Гаюк у своїй проповіді закликав любити свою православну церкву, рідний край та завжди мати перед очима світлу постать святого князя Володимира.

Душпастир у своїх спогадах писав, що тисячі людей відвідували церкву кожної неділі і кожного свята, а після богослужінь відбувались масові хрещення дітей і підлітків, а часом і дорослих людей. Дітей для хрещення везли не тільки з самого міста Заслава, але й з усієї Заславщини, з-під Шепетівки, Славути, Ляховець, Антонін тощо. Дім Семена Гаюка у Заславі був притулком та місцем перепочинку багатьом молодим українським націоналістам, які їхали на східні землі України. За це, і за активне відновлення УАПЦ, до якої німецька влада ставилася вороже, довгий час знаходився під домашнім арештом. Також отець Семен організував у Заславі комітет з допомоги полоненим, які знаходились в німецькому таборі у передмісті.

Навесні 1943 року за ініціативи отця Семена розпочалось будівництво невеликої церки на кладовищі Старого міста. Так як і планувалось, церква була зведена до свята Успіння Пресвятої Богородиці. Після освячення церкви, згідно з усіма приписами цього церковного обряду, в перших числах вересня 1943 року, дізнавшись, що радянська влада уже взяла Житомир, Семен Гаюк з сім’єю залишає місто Заслав і повертається до Кременця.

У 1944 році сім’я Гаюків емігрує до Німеччини, де отець Семен спочатку працює на лісозаготівлях, а по закінченню війни стає настоятелем церкви та викладачем релігії і всесвітньої історії у таборах біженців «Ді-Пі» при УНРРА(міжнародна організація для допомоги потерпілим у Другій світовій війні країнам).

У 1950 році родина Гаюка емігрує до США. Спочатку отець Семен важко працює на фабриці з обробки металу, а у 1951 році організовує православну парафію святого Апостола Луки у Ворренсі. До останніх днів був парохом у різних містах Америки.

Семен Гаюк був не лише душпастирем, а й науковцем, дійсним членом УВАН (Української вільної академії наук). В 1968 році здобув ступінь доктора філософії в Українському вільному університеті. В його літературній спадщині є багато матеріалу, який може бути цікавий для молодих істориків і  Української православної церкви. Його праці друкувалися в церковній та світській пресі. Протягом п’яти років був редактором «Українського Православного Слова» та редактором-упорядником церковного Календаря-Альманаху. Книга спогадів про перебування отця Семена в концентраційному таборі «Від церковного престолу до Берези за дроти» отримала нагороду на літературному конкурсі у Німеччині.

Помер отець-душпастир, протопресвітер Семен Гаюк 4 квітня 1997 року далеко від рідної Батьківщини. Як повідомляє газета «Свобода», перша українська газета у США, Семен Гаюк був щасливий, що дочекався розвалу комуністичної імперії і проголошення незалежності України. Було виконано передсмертне побажання С.Гаюка – положити йому в домовину «Кобзар» Тараса Шевченка.

На сьогодні  архів Семена Гаюка зберігається у Митрополита Львівського і Сокальського ПЦУ Димитрія.

Щира побожність, відданість рідній Православній Церкві і народним традиціям – основа його діяльності; нині Семен Гаюк вдруге народжується для України. Його праці і діяльність служать основою процесу українізації православ’я в Україні, і є актуальними  для сьогодення.

Список використаних джерел:

1.«Український голос (Луцьк)» № 11, від 12.03.1942 року

2.«Львівські вісті» №191 від 25.08.1942року

3. http://kremdiaz.com/storinky-istorii/vydatni-osoby-mista/184-vidomi-vypusknyky-kremenetskoi-dukhovnoi-seminarii-mizhvoiennoho-periodu