Петро Петрович Ротач
Всеукраїнська краєзнавча акція учнівської молоді “В традиціях високої звитяги”. Знайти дослідницькі роботи та обов’язково обговорити їх можна за хештегами #УДЦНПВ #краєзнавство2022«ВЕЛИКИЙ ПОБОРНИК НАЦІОНАЛЬНОГО ДУХУ –
ПЕТРО ПЕТРОВИЧ РОТАЧ»
(Валерія Смолка, м. Полтава)
Впродовж останнього часу більша частина молоді вже встигла забути про патріотичні якості, які є в кожної людини, та прививаються їй ще з дитинства, не вважає за потрібне знати борців за незалежність України. Не зважаючи на дещо легковажне ставлення до історичної спадщини рідної Батьківщини та краю, 2022 рік змусив українців знову згадати значущих діячів української історії, літератури та інших галузей, які попри всі складнощі, що випадали на їх долю, не зрадили своїх ідеалів, продовжували закликати людей до національної свідомості та боротьби за незалежність Батьківщини – нашої рідної України. У зв’язку з нагальною потребою в умовах військової агресії РФ активізувати героїчні чини наших воїнів предків та підняти бойовий дух наших військових-захисників, нагадавши усім, що являє собою український народ, українці знову почали відновлювати пам’ять про видатних постатей рідного краю, ставлячи у приклад історичних діячів, котрі не були байдужими до долі свого народу та держави.
Одним з таких велетнів української історії, що зробив великий внесок в історичну спадщину Полтавщини та України, був випускник Полтавського педагогічного інституту, письменник, літературознавець, краєзнавець, енциклопедист, лауреат фонду Тараса Шевченка, лауреат обласної премії ім. Панаса Мирного, громадський діяч, історик та просвітянин – Петро Петрович Ротач. Його знають і шанують за величезний науковий та творчий доробок, як глибоко патріотичну і винятково чесну людину. Починаючи з юного віку, п’ятнадцятирічним підлітком, Петро почав писати перші вірші, які в цей же період часу, а саме в 1940 році, почали друкувати в районній газеті.
Переживши жахіття розкуркулення і Голодомору, Петро Ротач потрапив у жорна Другої світової війни, ставши «остарбайтером». І вже там, на Заході, почав друкувати свої вірші та прозу про справжню «радянську дійсність», познайомився з такими ж діяльними патріотами рідної землі. Однак, на відміну від багатьох із них, таки повернувся в наймилішу серцю Україну, де на 40 років потрапив під «недремне око» КДБ.
Паралельно з письменницькою діяльністю, майбутній історик починає займатися краєзнавством, що відзначилося йому в більш пізньому віці (У 2005 р. нагороджений Грамотою НСПУ – «За визначні здобутки в українській літературі, активну участь у громадській діяльності, у відродженні культури і духовності рідного народу» та з нагоди 80-річчя від дня народження, а також значком «Почесна відзнака». А із 1992 р. письменник, дослідник та краєзнавець є членом Національної спілки письменників України).
У 1943-1944 роках Петро, якому на той час виповнилося лише 18 років, познайомився з групою української творчої інтелігенції, духовно долучившись до українського патріотичного руху.
Вісімнадцятирічний Ротач з підліткового віку мав уявлення про власне майбутнє, був вірним патріотом рідного краю та Батьківщини, в той час як зараз багато сучасної молоді у такому ж віці не можуть навіть визначитися з майбутньою професією, пускаючи все на самоплив, зі словами: «Як життя складеться, так і буде». Але правда в тому, що хоча далеко не всі історичні діячі гарно вчилися та були взірцем для інших, вони ще з дитинства ставили собі чіткі цілі та вміли їх досягати, навчаючись протягом усього життя, постійно вдосконалюючись.
Починаючи з 1943-1945 років Петро виступав з ліричними віршами та оповіданнями про голодомор в Україні 1933 року, в яких краєзнавець та письменник розповідав про тяжку долю людей, що мусили навіть не жити, а виживати з надією на краще майбутнє. Повість Петра Петровича Ротача «Сумне дитинство», є одним з таких творів, де розповідається про семирічного хлопчика, який мав неймовірну жагу до життя, і дивом врятувався в той трагічний час. Повість не залишить жодну людину байдужою, змусивши її переосмислити своє ставлення до людей та рідного краю в цілому.
Петро Ротач друкувався у багатьох наукових журналах, у тому числі фахових – «Українському історичному журналі», «Архівах України», «Пам’ятках України», вже у період незалежності України – «Київській старовині», «Народній творчості та етнографії», «Слово і Час», «Кур’єрові Кривбасу» та ін.
Моральний тиск, таємне стеження, перегляд листів, прослуховування телефонних розмов тривали навіть у 80-х роках, в часи так званої горбачовської перебудови. Але Петро Ротач вперто продовжував літературну працю. Попри постійний моральний тиск влади та приниження, письменник не зламався, він продовжував наполегливо працювати навіть без надії побачити свої праці друком. Він уклав літературний календар «Колоски з літературної ниви» – 131 розповідь про письменників, розміщених за річним календарним циклом. «Розвіяні по чужині: полтавці на еміграції» – дослідження творчого шляху письменників, що вимушено залишили «підсовєтську» Україну. Він підняв із небуття ціле гроно імен місцевих істориків І. Ф. Павловського, Л. В. Падалку, П. І. Бодянського, В. О. Щепотьєва та багатьох інших. Протягом 1965-1971 рр. ще молодий тоді літературознавець опублікував у журналі «Архіви України» «Матеріали до бібліографічного словника «Літературна Полтавщина» та увів до наукового обігу біографії 577 письменників та літераторів, у тому числі репресованих Григорія Коваленка, Володимира Щепотьєва. Тож через об’єктивність у наукових дослідах та свою чітку громадянську позицію Петро Ротач у роки «застою» надовго потрапив у велику немилість до тоталітарної системи – аж до шельмування у пресі і заборони друку в місцевих виданнях. Упродовж свого життя він жертовно збирав джерела з історії літературного і мистецького життя Полтавщини, національного і духовного відродження. Від другої половини 1980-х років розпочав їх передавання до Державного архіву Полтавської області.
Загалом Петро Ротач – автор біля трьох тисяч статей в енциклопедичних виданнях, двадцяти п’яти книг. Але працею свого життя вважав Полтавську Шевченкіану. Над виданнями такого об’єму працюють цілі інститути, він же впорався із цим завданням один. Починаючи з 60-х років, прискіпливо збирав та впорядковував відомості про перебування Шевченка в Полтавській губернії, людей, із якими спілкувався, про митців і мистецькі колективи, що торкалися шевченківської тематики у творчості, тощо. Адже саме на Полтавщині Тарас Шевченко відвідав 120 міст, містечок, сіл та хуторів, саме тут написав такі визначальні речі, як «І мертвим, і живим…», «Великий льох», «Розрита могила», «Холодний Яр», поема «Кавказ», «Псалми Давидові», «Наймичка» та ін.
Помер Ротач П. П. 13 червня 2007 року, а 14 жовтня 2009 року на фасаді будинку в Полтаві, де він прожив 45 років, відкрили пам’ятну дошку. 2018 року засновано премію Полтавської обласної ради імені Петра Ротача.
У своїх творах Петро щоразу закликає кожного до самовдосконалення, відкинути своє власне «Я» та подивитися на світ реальними очима, знявши рожеві окуляри. Закликаючи до боротьби за рідну країну, історик та краєзнавець у той же час розповідає про свою любов до рідного краю. Адже у кожному людському серці та душі живе своя Україна. Для когось це жінка, дівчина, яка потребує захисту, в той час коли інші вбачають в Україні хороброго захисника свого народу. Все починається з кожного із нас, тому починай зараз ставити собі цілі та вчися досягати їх разом з усіма, борючись за рідний край, адже «Україна починається з тебе».
Список джерел:
- Пустовіт Т. Особовий фонд літературознавця Петра Петровича Ротача – цінне джерело з історії Полтавщини (за документами державного архіву Полтавської області). URL : http://poltava.archives.gov.ua/publikatsiyi/288-literaturoznavets-pysmennyk-hromadskyi-diiach-petro-rotach-do-95-richchia-z-dnia-narodzhennia
- Дудко В. Ротач Петро Петрович (1925–2007). Український археографічний щорічник. URL : http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/15559/54-Rotach.pdf?sequence=1
