Семен Гаркуша

  Всеукраїнська краєзнавча акція учнівської молоді “В традиціях високої звитяги”

 Знайти дослідницькі роботи та обов’язково обговорити їх можна за хештегами  #УДЦНПВ #краєзнавство2022

ГАЙДАМАЦЬКИЙ ВАТАЖОК СЕМЕН ГАРКУША В ІСТОРІЇ, ЛІТЕРАТУРІ ТА ФОЛЬКЛОРІ СУМЩИНИ

Кузнєцова Неллі, вихованка гуртка «Літературне краєзнавство», КЗ СОР ОЦПО та РТМ

Керівник: П’ятаченко Сергій Васильович, завідувач туристсько-краєзнавчого відділу, керівник гуртка «Літературне краєзнавство» КЗ СОР ОЦПО та РТМ

В історії кожного народу є низка постатей, які традиційно користуються народною симпатією, увагою істориків і літераторів. Це – народні месники, заступники скривджених, знедолених і бідняків. За аналогією до англійського легендарного розбійника їх часто називають Робін Гудами, їхня діяльність обростає легендами, надихає митців. В Україні значну кількість таких постатей породив гайдамацький рух, що розпочався на Правобережжі у перших десятиліттях XVIII століття і тривав до кінця 1760 років, завершившись Коліївщиною. Проте й після придушення цього повстання окремі гайдамацькі загони продовжували діяти до кінця століття, поширивши свою діяльність і на лівобережну Україну, яка була під владою Московського царства. Вони відіграли важливу роль у боротьбі українського народу за звільнення від соціального та національного гніту, зробили свій внесок у формування основ української державності.

Одним із найвідоміших гайдамацьких ватажків є Семен Гаркуша, діяльність якого припала на 70–80 рр. XVIII століття. Протягом десятиліття він здійснював разом зі своєю ватагою зухвалі напади та пограбування хуторів та панських маєтків. Влада полювала на нього, а народ складав перекази й легенди, які стали згодом основою для творів письменників ХІХ століття – Григорія Квітки-Основ’яненка, Василя Наріжного, Ореста Сомова, Григорія Данилевського, Олекси Стороженка. Крім того на Сумщині збереглося кілька історико-краєзнавчих та природних туристсько-рекреаційних об’єктів, пов’язаних з іменем Семена Гаркуші.

 Його постаті присвятили свої дослідження низка українських істориків, він став прототипом художніх творів О. Сомова, В. Наріжного, Г. Квітки-Основ’яненка, О. Стороженка. Про нього писали етнографи і краєзнавці, аналізу його постаті присвятили свої дослідження літературознавці та фольклористи. Серед українських діячів ХІХ століття переважала близька до народної позиція, за радянських часів Гаркушу було оголошено повстанцем і борцем з експлуататорським режимом, сучасні історики дотримуються більш критичної точки зору щодо діяльності розбійницької ватаги під орудою Семена Гаркуші.

Ще за життя Гаркуші народ склав про нього численні перекази та легенди. Саме вони й стали основою присвячених йому художніх творів. Першими до образу Гаркуші звернулися в майже одночасно написаних творах Орест Сомов і Василь Наріжний. Повість О. Сомова «Гайдамак. Малороссийская быль» та її продовження «Гайдамак. Главы из малороссийской повести» побудовані на близьких за змістом до фольклорних переказів епізодах, у яких Гаркуша змальований захисником пригнічених селян та поборником справедливості.

Роман В. Наріжного «Гаркуша, малороссийский разбойник»  побудований у дусі романтичної традиції, а його герой дуже далекий від історичного прототипу.  У цьому творі Гаркуша – бідний пастух-сирота, який унаслідок учиненої проти нього несправедливості стає на шлях злочину, а згодом трансформується в месника не лише за свої кривди, а й інших пригноблених. 

Повість Григорія Квітки-Основ’яненка «Предание о Гаркуше» складається з окремих епізодів фольклорного походження. Своєрідною авторською інтерпретацією образу Гаркуші є наділення його рисами глибоко освіченої людини, філософа та гуманіста, який свою місію вбачає у викоріненні вад людства та панівного суспільного ладу. Авторська позиція Г. Квітки-Основ’яненка, викладена під час дискусії Гаркуші з юнаком, полягає у запереченні насильства як шляху виправлення людей, а протидію державним інституціям та суспільному ладу письменник вважає шкідливим.

У творах Олекси Стороженка «Братья-близнецы» та «Гаркуша» головний герой має типове романтичне забарвлення, близьке до літературної традиції, заснованої драмою Ф. Шиллера «Розбійники». У п’єсі «Гаркуша» відбувається під впливом коханої жінки прозріння та переродження головного героя, який вирішує разом зі своїми побратимами покинути злочинне життя і спокутувати свої гріхи вірною службою під час військового походу проти турків-бусурменів. Поєднує твори Г. Квітки-Основ’яненка та О. Стороженка авторське засудження насильства та розбою головного героя. 

Загал фольклорних творів, присвячених відомому розбійницькому ватажкові, розпорошений по численних періодичних виданнях історичного, фольклорного та краєзнавчого змісту. Значна частина цих джерел пов’язана із Сумщиною, на території якої Гаркушина ватага виявила найбільшу активність. Серед народних переказів та легенд найбільшу кількість складають сюжети про жорстокі пограбування, вдалу втечу від переслідувань, обдарування Гаркушею бідняків, його чарівні здібності до перетворень та передбачень, а також окреме місце займають численні перекази про Гаркушині скарби. 

Ці фольклорні твори побутували протягом ХІХ і ХХ століття, та й донині в багатьох місцевостях Сумщини можна почути розповіді про відомого розбійника Гаркушу і його скарби. Ареал поширення фольклорних творів про Семена Гаркушу охоплює нинішню Сумщину, Полтавщину, Чернігівщину, на що вказують, зокрема, і мікротопоніми – Гаркушин дуб у с. Гаї на Роменщині, Гаркушина криниця в Тернах та джерело біля Ведмежого, землянка Гаркуші в Лохвицькому районі тощо. Б. Корогод зазначав: «Ще в другій половині минулого століття в південно-східній частині Глухівського повіту існував так званий «Гаркушин шлях», а хутори біля Воронежа називалися «злодійськими» [2, с. 50].

У повісті Ореста Сомова «Гайдамак» (1826) згадується урочище Образ, де стояла велика кам’яна каплиця «чудової архітектури у вигляді розрізаного конусу». Тут гайдамацький ватажок Семен Гаркуша разом із побратимами пограбував жадібного й жорстокого пана Просечинського. Зараз урочище Образ – це ландшафний заказник місцевого значення в Сумському районі, розташований за 30 км від Сум.

Низка дослідників постаті Гаркуші наводили різного роду перекази про нього. «У Конотопі народ знає про Горкушу, Каханчика, котрі дебуширили в самому городі і по околії, – писав С. Ніс у 1861 році в журналі «Основа», – сі случаї не осталися без того, щоб народ не вилив їх у піснях; багато таких пісень і привістей носиться поміж тутешніми людьми» [3, с.11]. 

Один із переказів про популярного в народі розбійника був опублікований у виданні «Друг народа» за 1870 рік під назвою «Предание о разбойнике Гаркуше (в Черниговской губернии Глуховского уезда)». Народні перекази про Гаркушу згадуються в розвідці глухівської дослідниці кінця ХІХ століття Пелагеї Литвинової-Бартош.

Відомий історик та фольклорист В. Милорадович у своєму дослідженні «Средняя Лубенщина», опублікованому в 1903 році в журналі «Киевская старина» навів низку народних переказів про відомих розбійницьких ватажків: Горкушу, Засорина та Копитька. Особливо активне побутування переказів про народного месника було зафіксоване на сумському Поліссі, зокрема, в околицях Воронежа, який за народними переказами уважався його батьківщиною. Деякі краєзнавці навіть друкували матеріали про Гаркушу як уродженця Воронежа, зокрема в газеті «Советское Полесье» за 1971 рік була надрукована стаття Г. Шугаєва під назвою «Гаркуша. Рассказ об атамане крепостных крестьян, родившемся и выросшем в г. Воронеж Шостинского района». В. Стецюра навів переказ про Гаркушу, який обдаровував бідних мужиків, забираючи натомість у них стару шкапу або старі постоли, промовляючи при тому: «Купи за них чоботи добрі, бо негоже роботящій людині в постолах ходити» [4].

Воронізькі краєзнавці І. Абрамов, М. Андрєєв, П. Чайка опублікували в місцевій періодиці низку народних переказів про напади Гаркушиної ватаги на маєтки місцевих поміщиків та їх покарання за збиткування над селянами. П. Чайка в статті «Поліський Робін Гуд» навів вірування та легенду фантастичного змісту про Гаркушу: «Вірили, що він у всіх на очах може перетворитися на кажана або на вовка, а то й просто розтанути, як дим. У Вороніжі ходила легенда, що десь Гаркушу прихопили стражники. Гналися за ним з великим старанням. Уже наблизились на відстань рушничного пострілу, аж раптом у якомусь хуторці через дорогу дівка несла воду в цеберках. Гаркуша підбіг до неї і став жадібно пити з відра. П’є – а сам меншає, меншає, вже й ноги відірвалися від землі… та й зник у дерев’яному жбанку. Підскочили жандарми, вилили воду, топчуть чобітьми грязюку, смикають ту дівку, куди Гаркушу сховала. Ледве відкараскалась» [5, с. 47].

У цього ж краєзнавця знаходимо ще один місцевий переказ про розбійника Куріпу, який грабував купців на Новгород-Сіверському шляху й під чиїм іменем міг переховуватися Гаркуша. До лісової ватаги випадково заїхав гончар, який віз горщики на ярмарок до Воронежа. Розбійники забили й засмажили його вола, розбили всі горщики, але на ранок обдарували цілим мішком золотих червінців, на які можна купити ціле стадо [5, с. 41].

Окремий мотив – це скарби Гаркуші та їх пошуки. Уперше про скарби Гаркуші згадує в 1825 році письменник О. Сомов, вказуючи в повісті «Гайдамак. Малороссийская быль», що Гаркуша закопав свій скарб над Сеймом, поблизу села Клепали. У праці М. Маркевича згадано переказ про те, що Гаркуша закопав частину своїх грошей окопі Гусаковому в селі Самусях.

У 1923 році про Гаркушин скарб почув від своєї бабусі воронізький краєзнавець П. Чайка. Скарб начебто лежав у лісі під велетенським каменем. І якось воронізькі жінки потай від своїх чоловіків у ніч проти Великодня надумали піти в ліс, обкласти той камінь хмизом, розжарити його, а потім вилити на нього із заготовлених відер і діжок воду. Камінь мав би розколотися, і скарб тоді можна було б дістати. Але не так сталося, як гадалося. Розпечений камінь обдав жінок гарячою парою і жаром. На багатьох загорівся одяг, когось ошпарило, усі кричали й розбіглися по лісу. Лише згодом – чорні, обгорілі, обпечені, розпатлані – почали сходитися докупи. «Ні, – кажуть, коли вже Гаркуша скарб зачаклував, то ніяким способом його не дістанеш» [5, с. 44]. Чоловіки зустріли своїх жінок з роззявленими ротами, не впізнаючи, де чия. А коли уторопали, що відбулося, аж присіли до землі від реготу. Один чоловік так зайшовся сміхом, що перейшов на плач, і його довелося напувати холодною водою і витирати лице мокрим рушником.

У с. Сміле Роменського району в 1950 році був знайдений горщик із золотими монетами, який місцеві мешканці охрестили «Гаркушиним скарбом». «Є багато легенд про скарби Семена Гаркуші (деякі з них справдилися), – зазначає буринський краєзнавець В. Гагін. – Так у 1950 році в містечку Смілому, що на Сумщині, був знайдений один із «скарбів Гаркуші» – горщик із золотими монетами, їх розкопали місцеві жителі, але тодішній начальник райвідділу МДБ наказав усіх присутніх при тому, як були знайдені скарби, заарештувати, горщика склеїти і лише після того, як він знову наповниться тими золотими грішми, ув’язнених звільнити» [1, c.210].

Постать Гаркуші, як і взагалі гайдамацького руху, отримала різнополярні оцінки: народ уважав його захисником, панство й влада – кримінальним злочинцем. Серед українських діячів ХІХ століття переважала близька до народної позиція, за радянських часів Гаркушу було оголошено повстанцем і борцем з експлуататорським режимом, сучасні історики дотримуються більш критичної точки зору щодо діяльності гайдамацької ватаги під орудою Семена Гаркуші.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Гагін В. І. Нариси історії землі Буринської. Суми : Видавництво «Ярославна», 2014. 246 с.
2. Корогод Б. Л. Семен Гаркуша на Сумщині. Третя Сумська обласна наукова історично-краєзнавча конференція 7-8 грудня 1992 р. Суми, 1999. С. 48 – 50.
3. Ніс С. Пам’ять про старовину. Основа. 1861. № 11–12. С. 11–15.
4. Стецюра В. Не такому дурневі ловити Гаркушу. Молодь України. 1997. 27 березня. С. 6.
5. Чайка П. В. Вороніж над Осотою : погляд краєзнавця на події останнього століття та минуле Воронізького краю: краєзнавчі нариси. Шостка, 2008. 120 с.