Отець Володимир Ванчицький
Всеукраїнська акція «В традиціях високої звитяги» Знайти дослідницькі роботи та обов’язково обговорити їх можна за хештегами #УДЦНПВ #краєзнавство2022Виконав: Бегас Юрій Русланович, учень 8-Б гімназійного класу, вихованець історико-краєзнавчого гуртка.
Керівник: Коваль Олександр Іванович, учитель історії.
в рамках проведення конкурсу «В традиціях високої звитяги»
«Військовий капелан»
Формування Української Держави має глибокі корені від доби Золотого віку Трипілля до сьогодення. Прагнення українців мати власну державу проявилось під час Революції 1917-1921 років, коли весь світ побачив Вільну та Соборну Україну. Українці обох берегів Дніпра сплели вінок Вільної України, який намагались сплюндрувати більшовики. Проте Україна витримала всі жахіття тоталітаризму і сьогодні впевнено йде своїм шляхом. Українську державність формували також вояки Української Галицької Армії, які зупинились у «чотирикутнику смерті» на Вінниччині. Майже сто років ми не знали нічого про їхні звитяги у нашому місті Гнівані. Лише зусиллями краєзнавців вдалось відновити цінні сторінки історії України того періоду. Дана пошукова експедиційна робота складається із таких етапів: вивчення документів та мемуарів; написання дослідження; визначення місць боїв та поховань; пошук родичів воїнів УГА та збирання відомостей від них; встановлення пам’ятних знаків; обмін досвідом; вшанування героїв української звитяги.
Мета роботи – відкрити невідомі сторінки історії УГА. Завдання: вивчити документи, праці, спогади; дослідити місця боїв, дислокації, лікування та поховання воїнів УГА в Гнівані. Хронологічні межі: 1919-19120 роки. Територіальні межі: Гнівань, Витава, Гриженці Вінниця. Методологічні основи: принципи історизму, об’єктивності, системності, комплексний, критичний підхід у використанні джерельного матеріалу. Наукова новизна: відкрито нові матеріали, про які було невідомо майже 100 років. Практичне значення: робота послужить добрим матеріалом для висвітлення «білих плям» в історії, віднайдені могили можуть відвідати родичі; місця поховань стануть вічним пам’ятником слави української зброї. Апробація: робота презентувалапсь на конференції до 100-річчя ЗУНР у Львові, Вінницькій академії неперервної освіти, школах області, Вінницькій науковій бібіліотеці імені Тімірязєва, Тиврівському ліцеї Вінницькому державному педагогічному університеті імені М. Коцюбинського.
Отець Володимир Ванчицький, підпоручник, польовий духівник 14-ї Станіславської бригади ІІІ-го корпусу УГА. Народився 1878 року в селі Краснім Скалатського повіту на Тернопіллі. Навчався в гімназіях Тернополя та Львова. Був активним у громадському житті: входив до таємного гуртка народовців, через що виключений із Тернопільської гімназії. Очолював читальню духовної семінарії Львова. Боровся за становлення Українського університету.
У 1901 році висвячений на священика самим митрополитом Андреєм Шептицьким. Першою його парохією було село Гнилички, яке за два роки змінилось до невпізнання його зусиллями. Налдалі ніс службу у Струсові та Вербилівцях біля Рогатина, Зарубинцях Зборівського повіту. Був головою Демократичної партії, очільником товариства «Сільський господар» та філії товариства «Просвіта.». У 1918 році в період творення Української Держави обраний представником Української Національної Ради від Збаражчини.
Через політичну діяльність вступив до Української Галицької Армії, як польовий духівник(капелан) 14-ї бригади. Командант бригади Василь Оробко, шеф штабу поручник Карл Аріо. У бригаді були три курені та один гарматний полк. І курінь очолював Іван Моліцій, другий – поручник Яків Голота, третій – поручник Юрків. Отець Володимир Ванчицький помер 15 листопада 1919 року, похований у Витаві коло Гнівані. Ці скупі дані взяті із книги В. Лебедовича «Полеві духовники УГА». Доповненням біографії капелана В. Ванчицького є відомості від його онуки Ірини Модестівни Міндюк(проживає у Львові) та правнука Юрія Міндюка(проживає у Києві). Вони розповіли, що їхній предок Стівен Ванчел народився у Голландії. Карл Ванчицький навчався у Відні разом із майбутнім імператором Францом-Йосипом ІІ та робив йому контрольні роботи, за що імператор став другом їхньої родини та подарував сервіз. Карл Ванчицький був директором гімназії у Львові, мав звання професора. У нього було 5 дітей, один із них Володимир. Він був веселим, життєрадісним, гарно співав. У нього було 12 дітей. Його родина дружила із митрополитом Андреєм Шептицьким. Коли Володимир Ванчицький загинув, його дітьми опікувався митрополит.
Син Модест боровся з «польщизною» в роки пацифікації, за що був ув’язнений. Воював у лавах УПА, знав Степана Бандеру. З ним була його дружина Марія Теодорівна Добрянська, учасниця ОУН з гімназійних років. Його рідний брат(стрийко) віднайшов за церковними документами могилу капелана В. Ванчицького у 1967 році та встановив пам’ятник.
У церковній книзі записано, що у похоронній процесії брало участь усе місто, тому що проводжали в останню путь героя. Двоюрідним братом Модеста був батько Ореста Субтельного, автора однієї із кращих закорнонних наукових праць з історії України. Відшукавши його могилу, ми запросили греко-католицьких священиків, які провели панахиду та урочистий мітинг. В листопаді 2018 року краєзнавці презентували свої дослідження у Львові на конференції до 100-річчя Української Революції.
