Павло Харитоненко
Всеукраїнська акція «В традиціях високої звитяги».
👉 Знайти дослідницькі роботи та обов’язково обговорити їх можна за хештегами #УДЦНПВ #краєзнавство2022 та у новій рубриці сайту ТУТ
✏️ Клизуб Поліна, Сумська область.
✏️ «НЕОЦІНЕННИЙ ВНЕСОК ХАРИТОНЕНКА ПАВЛА ІВАНОВИЧА В ЖИТТЯ СЕЛА СОНЯЧНОГО».
Село Сонячне Охтирського району Сумської області було засновано у 1897 році. Наприкінці минулого століття на місці Сонячного було невеличке селище, що дістало назву «Шляхова економія», оскільки повз нього пролягали шляхи на Харків, Суми, Полтаву. Довгий час село фактично не мало свого імені. Аж наприкінці 1950-х років отримало назву – селище Мирне. У 1963 році внаслідок адміністративно-територіальних новацій виникла потреба перейменування селища. Так у 1964 році Сонячне отримало свою нинішню назву. Ймовірно через, те що навіть у дощову погоду тут світить сонце, адже село – одна з найвищих точок у районі.
Сонячне відрізняється від інших сіл тим, що у нього немає і ніколи не було колективного господарства, його оминула колективізація 20-х років -початку 30-х років, голодомор 1933 року.
Більше 100 років тому на території нинішнього села оселилася наука. Підстав для цього було чимало. З середини ХІХ століття у Охтирському повіті, як і по всій Україні, розпочався стрімкий розвиток цукрової промисловості. Найбільш придатними землями для вирощування цукрових буряків вважалися землі Сумського, Охтирського та Лебединського повітів. Тому в листопаді 1987 року цукрозаводчиком Павлом Івановичем Харитоненком була заснована Іванівська дослідно-селекційна станція, названа так в честь його батька Івана Герасимовича. Це була одна з перших сільськогосподарських установ, які створювалися для розробки і практичних питань селекції.
Одна з основоположних потреб суспільства – споживання якісних продуктів харчування. Відтак сільськогосподарське виробництво, без перебільшення, є життєво-необхідним для будь-якої країни світу.
Крім того, аграрний комплекс – це сировинна база для інших галузей промисловості, зокрема легкої та харчової. Розвивати ж сільгоспвиробництво й одержувати належний прибуток аграріям допомагає запровадження і вдосконалення новітніх технологій, методів господарювання, сільгосптехніки, насіннєвої бази. Керуючись цими ключовими принципами та усвідомлюючи всю важливість наукових досліджень, 1887 року відомий цукрозаводчик П.І. Харитоненко в Миколаївському маєтку заклав перше дослідне поле, яке доглядав професор О.Є. Зайкевич.
Згодом П.І. Харитоненко закладає ще два дослідних поля – це була дорога до заснування дослідної станції. Фахівці дослідної станції вивчали і виводили сорти різних сільськогосподарських культур, аналізували стан рослин, добрив, ґрунтів, кормів і заводських продуктів, розробляли нові агротехнічні заходи. Працювали на станції відомі вчені того часу: Б.М. Рожественський, В.І. Сазанов, Б.М. Лебединський та інші. Першим директором станції (1897 – 1903 pp.) був Я.М. Жуков. Разом із професором Зайкевичем, вони розробили програму перших досліджень практичних питань вирощування цукрових буряків та озимої пшениці.
Серйозним поштовхом для розвитку досліджень став той факт, що господарства Харитоненка купували насіннєвий матеріал у німецьких фірм, сплачуючи надто високу ціну – від 1500 до 2500 золотих карбованців за центнер. За таких обставин виробництво цукру було нерентабельним і не конкурентноспроможним. Втім, будучи підприємливою людиною і мудрим комерсантом, Павло Харитоненко вирішує змінити ситуацію. Він вносить вагомий внесок не тільки у розвиток селекційного господарства, а й у змінення життя села Сонячного в цілому. Тож у 1909 році він ставить перед станцією завдання – налагодити селекцію та виробництво насіння цукрових буряків.
Першопрохідцями, що започаткували селекційну роботу, стали О.Ф. Гельмер (керівник станції протягом 1909-1910 pp.) і його заступник Б.М. Лебединський, який очолив станцію у 1911 році. В останнє десятиліття ХХ століття історія нашого краю повернула нам викреслені з неї імена – одне із них – це сімейство Харитоненка.
Матеріали розташовані в основному в газетах: «Південний край», «Харківські відомості», «Сумський вісник», частково – фонди Державного архіву Сумської області.
У «харитоненківських» фондах держархіву зберігаються товарні книги, книги особистих рахунків та інші господарські документи. На перший погляд – сухі записи: такого числа тому – стільки. Але вивчивши їх, можна дізнатися про досить цікаві відомості.
Харитоненко Павло Іванович народився 5 січня 1853 року в місті Суми – маєток Наталівка, нині Харківська область, цукрозаводчик, благодійник, меценат, гласний Сумської міської думи (1881-1901), комерції радник (1897), таємний радник (1914).
Син Івана Герасимовича та Наталії Максимівни отримав домашню освіту. Продовжив діяльність торгового дому «Харитоненко з сином». Володів у Харківській, Курській, Чернігівській, Полтавській губерніях власними землями до 70 тис. дес. і орендував до 30 тис. дес. Окрім успадкованих заводів, придбав і орендував цукрові заводи в селах Куянівка (нині Білопільського району), Степанівка (нині Сумського району), Гребениківка (нині Тростянецького району), Угроїди та Великий Бобрик (нині Краснопільського району), Парафіївка (нині Ічнянського району Чернігівської обл.). У 1898-1901 рр. один із директорів правління АТ Бєлгород-Сумської залізниці. Обіймав посаду товариша головного правління Всеросійського товариства цукрозаводчиків (з 1914 – синдикат), керував його Сумською конторою. Свідченням зразкового ведення справ у цукровиробництві, племінному скотарстві та селекційному буряківництві (в 1897 заснував Іванівську дослідну станцію, нині с. Сонячне Охтирського району) стали золоті та срібні нагороди на вітчизняних та зарубіжних сільськогосподарських виставках. У 1899 р. отримав спадкове дворянство, керувався гаслом свого дворянського гербу «Трудом возвеличуюсь».
Здійснював велику благодійницьку та меценатську діяльність. У різні часи – почесний попечитель Сумських парафіяльного та реального училищ. За заповітом батька, відкрив і забезпечив капіталом шпиталь для бідних у Нижній Сироватці; у Сумах збудував (1896) і утримував на власні кошти дитячу лікарню св. Зінаїди, пожертвував дачу «Лефицька стінка» та 1,5 млн. крб. для заснування Кадетського корпусу (1899), фінансував будівництво Троїцького собору (1901-1914).
Існують Білі плями історії роду Харитоненко. Цілу низку цікавих знахідок записано у комплексних науково історико-архівних дослідженнях в державних архівах Харківської та Сумської областей. Так, уперше були встановлені всі численні брати та сестри Івана Герасимовича. Більше того, з’ясувалося, що сам він – Іван-молодший, бо був ще один Іван Герасимович – старший брат, який помер у чотирирічному віці. Було виявлено та вивчено формулярні списки Івана Герасимовича, які докладно висвітлюють його службовий шлях, отримання нагород. Вперше документально підтвердилося те, що Івана Харитоненка було обрано 1872 року міським головою Сум, але пішов з цієї посади до закінчення терміну повноважень.
Існує гарна легенда… У Сумах усі знають історію про те, як малолітня донька Павла Зіночка з недогляду няні потонула у фонтані харитоненківської садиби та на згадку про цю трагедію Павло Іванович збудував у Сумах чудову будівлю дитячої лікарні, яку назвав на честь дочки лікарнею Святої Зінаїди. Історія, звісно, зворушлива, і у ній є частка правди. Але лише частка. Насправді, достовірно встановили на підставі метричних книг Троїцької церкви, Зінаїда померла у Сумах 7 травня 1889 року у восьмирічному віці від дифтериту. Але люди не хочуть розлучатися із легендою, незважаючи на офіційний документ. Знайшлися дослідники, які наполягають на версії, що Зінаїда таки потонула у фонтані, а Харитоненки підкупили священика, який оформив у метричній книзі не таку трагічну причину смерті…
Ще один чудовий факт із історії цього роду, звичайно, знаменитості, державні діячі та й просто багаті люди завжди є об’єктами пильної уваги всього суспільства. До цього часу багатьох інтригує отримання Павлом Івановичем у 1899 р. прав спадкового дворянства. І Павло, і його батько отримували ордени, чини, які впевнено просувалися до соціальної верхівки імперії. Але ж щось послужило останньою краплею для зведення сумського цукрозаводчика та мецената у дворянську гідність! Петербурзькі колеги виявили нещодавно архівні матеріали з цього питання та люб’язно поділилися своєю знахідкою.
Таким вчинком було пожертвування Павлом Івановичем 16 січня 1899 100 тисяч рублів на Товариство піклування про бідних і хворих дітей. Цю інформацію ми почерпнули з листа представника Великої княгині Єлизавети Маврикіївни до міністра фінансів Росії Сергія Юлійовича Вітте від 21 січня 1899 р. Справа закрутилася, і вже у квітні Павло Харитоненко та його діти були зведені у дворянство. Збереглася і копія вітальної телеграми із монаршою милістю С.Ю. Вітте П.І. Харитоненко.
Помер Павло Іванович 13 червня 1914 року, похований у рідному місті Суми.