Євген Чикаленко
Всеукраїнська акція “В традиціях високої звитяги”.
👉 Знайти дослідницькі роботи та обов’язково обговорити їх можна за хештегами #УДЦНПВ #краєзнавство2022 та у новій рубриці сайту 
ТУТ
✏️ Погорілий Юрій. Комунальний заклад “Навчально-виховне об’єднання – природничо – економіко – правовий ліцей – спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 8 – позашкільний центр Кіровоградської міської ради Кіровоградської області”.
✏️ “Євген Харлампійович Чикаленко“.
“Легко любити Україну до глибини душі.
А ви спробуйте любити її до глибини кишені!”
Є. Чикаленко
В усі епохи існування нашої держави славна українська земля народжувала справжніх воїнів, мужніх, сильних та гідних людей, які завжди прагнули оберігати свою землю, свій народ, культурні цінності. Вони покликані захищати не тільки територію нашої країни, і її історію та культуру.
Тож наша славна історія з епохи в епоху, з десятиліття в десятиліття поповнюється своїми героями.
Змінюються історичні події та не змінним залишається ставлення до них.
Хочеться написати про одного, на мою думку історичного героя без якого з історичних світлин зникло б безліч обличч – це Євген Харлампійович Чикаленко.
Саме він любив повторювати, що Україну слід любити до глибини власної кишені. Одного разу письменник Мордовець написав про складне становище українських авторів у російських видавництвах. Прочитавши це Чикаленко запропонував, що буде платити авторам стільки скільки і російські видавництва, якщо вони писатимуть українською мовою. Саме з того часу він став говорячи мовою сучасників одним з менеджерів українського культурного руху.
Саме він запропонував І. Рєпіну писати картини з українськими сюжетами,
фінансував М. Коцюбинського, М. Грушевського, В. Винниченка, І. Франка та О. Кобилянську. Євген Чикаленко матеріально підтримував видання “Словаря української мови” Б. Грінченка та своїм коштом фінансував першу українську щоденну газету, книгарню, українську школу та перше українське видавництво говорячи, що це видання говорить про те, що ми, як нація іще живі і смерть цієї газети це друге Берестечко, величезний удар по нашому національному рухові. Але, щоб газета «Рада» виходила, Є. Чикаленку довелось продати 200 десятин своєї землі.
Не всі це можуть зрозуміти, у своєму листі до Михайла Грушевського він пояснив це просто :
- Легко любити Батьківщину до глибини душі, спробуйте любити її до глибини кишені.
Успішний агроном, видавець, публіцист, меценат української культури Євген Чикаленко, який народився 1861 року в селі Перешори Херсонської губернії, був одним з ініціаторів скликання Центральної Ради. Його пропонували обрати на посаду голови УЦР, та він відмовився на користь Михайла Грушевського. Навчаючись в Одесі в пансіоні англійця Рандаля, Єлисаветградській реальній школі, де сидів за однією партою з Панасом Тобілевичем, майбутнім актором Панасом Саксаганським, у Харківському університеті на природничому факультеті, Євген Чикаленко завжди говорив рідною українською мовою. У 24 роки, ставши землевласником, він написав “Розмови про сільське господарство” у 5-ти книгах і п’ять років добивався видання брошур українською. Дозвіл на друк підписував сам міністр внутрішніх справ Росії, адже українська тоді була заборонена. Згодом власним коштом видає збірку “300 найкращих українських пісень”, які зібрав ще в юнацькі роки.
Був одиним з ініціаторів скликання Центральної Ради. Власне ідея створення Центральної Ради народилася у нього вдома. Бути міністром агрополітики Чикаленко відмовився,бо не вважав себе політиком, а також відмовився бути гетьманом на користь Скоропадського. “Не сотворений я на перші ролі, ніколи їх не грав і не претендував на їх, а робив те, що мені давало моральне задоволення, а через те й заслуги мої не великі”.
Важливі думки, які поширював Євген Чикаленко :
“Говорив правду, а не годував цукерками”;
“хочете соціалістичну революцію, отримаєте безкінечну Росію”;
“Німці нам не страшні: кацапи страшніші, але не через те, що вони нас обрусять: коли не обрусили нас за 250 років, то не зможуть обрусити й далі. Вони страшні Україні своєю некультурністю: під московським пануванням наш народ не розвинувся, а понизився культурно, навіть став менш грамотним”.
Мабуть, саме тому, з приходом більшовиків змушений був емігрувати до Галичини, згодом перебрався до Варшави. Там йому пощастило зустріти Симона Петлюру, і той посприяв меценату переїхати до Чехословаччини, а звідти – до Австрії. За три роки Чикаленки перебралися до Праги. Там Євген Харлампійович став очільником Термінологічної комісії при Українській Господарській Академії в Подєбрадах. Але хвороба знесилила чоловіка. Болі в шлунку ставали нестерпними, не допомогли й дві операції. До того ж, колишній меценат, який не шкодував коштів на національне відродження, доживав віку в злиденності.
У 1929 році хвороба загострилася, лікуватися не було за що, тому його відправили до загального шпиталю в Празі. Там він скінчив своє земне життя 20 червня того ж року.
Перед смертю він заповів кремувати тіло й розвіяти попіл над Україною, та цього не сталося, бо урна з прахом була, скоріш за все знищена більшовиками.
У 1998 року Ліга українських меценатів заснувала премію імені Євгена Чикаленка, яку присуджують за благодійницьку діяльність. Її девізом є слова Євгена Чикаленка: “Мало любити Україну до глибини душі, треба любити її й до глибини своєї кишені”.
Іменем Чикаленка названо вулиці в кількох населених пунктах України, зокрема у Львові та моєму рідному Кропивницькому.
Не зважаючи на плин років, доки існує наша земля – завжди будуть люди, які любитимуть Батьківщину до глибини своєї кишені. І хоч деяких вже давно немає з нами, але пам’ять про них залишиться серед нас назавжди.
Література:
- Володимир Панченко «Український Дон Кіхот. „Головний ткач“ матеріальної тканини нашої історії»
- Чикаленко Є. Х. Зібрання творів: У 7 т. — Т. 1: Спогади. Уривки з моїх споминів за 1917 р. — К. : ТОВ «Рада», 2003. — 432 с
