Барановський Христофор

Всеукраїнська акція “В традиціях високої звитяги”.

👉 Знайти дослідницькі роботи та обов’язково обговорити їх можна за хештегами #УДЦНПВ #краєзнавство2022 та у новій рубриці сайту  ТУТ

✏️ Сміщук Владислав, учень Ягнятинської ЗОШ I-III ступенів Ружинської ОТГ Бердичівського району Житомирської області.

✏️ “БАРАНОВСЬКИЙ ХРИСТОФОР АНТОНОВИЧ”.

 

Суспільні зміни, що відбуваються на наших очах, не мають аналогів у житті кількох поколінь. Ми можемо з болем констатувати, що український народ знає своє минуле набагато гірше, ніж інші народи. Керівники тоталітарної імперії, в яку намертво було вмонтовано Україну, чудово розуміли, що людьми легше управляти, коли вони не усвідомлюють героїчних традицій предків. Тому ці керівники прагнули до того, щоб українці мали деформовану історичну свідомість. Особливо цілеспрямовано й методично ідеологічні наглядачі державної партії фальсифікували історію передостаннього 20-го століття. В результаті уроки визвольної боротьби наших попередників залишалися незасвоєними навіть професійними істориками, які не мали доступу до відповідних архівних матеріалів.

Барановський Христофор Антонович народився в селянській родині в с. Немиринці (нині Ружинський район, Житомирська область, Україна).

Не маючи середньої освіти, завдяки своєму талантові фінансиста у двадцятидворічному віці став одним із лідерів українського кооперативного руху, очолив Дзензелівське ощадно-позичкове товариство. До Першої світової війни та в добу відродження Української держави: 1907 року заснував і десять років очолював “Союзбанк” (центральну українську установу дрібного кредиту в Києві), з 1917 року – голова управи “Українбанку” (Українського народного кооперативного банку), з 1919 року – голова ради Центрального українського кооперативного союзу – Централу.

Протягом 14 років постійно проживав у Дзензелівці. 1911 року, разом із “Союзбанком”, переїхав до Києва. Весь свій досвід як кооператора, банкіра, громадського і політичного діяча набув саме в Дзензелівці, невтомно працюючи на благо селян.

На Всеукраїнському національному конгресі обраний членом Української Центральної Ради від кооперативних організацій. На Перших Загальних зборах УЦР 8 квітня 1917 року обраний членом Комітету УЦР. Входив до складу Київського губернського виконкому Ради об’єднаних громадських організацій. У створеному 15 червня 1917 року Комітетом УЦР Генеральному Секретаріаті отримав портфель генерального секретаря фінансів (червень – серпень 2017 року).

29 червня 1917 року під час зустрічі Генерального Секретаріату із делегацією Тимчасового уряду Росії та обговорення питання про УЦР як крайову владу й проблеми її фінансування висловився проти паралельного оподаткування й збільшення оподаткування місцевого населення: “Ми повинні отримувати гроші не шляхом надбавки, а шляхом асигнувань по бюджету, затвердженому крайовим органом – Радою”.

16 липня 1917 року Барановський був членом української делегації на переговорах із Тимчасовим урядом щодо підписання Статуту вищого управління Україною, влітку 1918 року ­- член української мирної делегації на переговорах із РСФРР та української комісії для укладання торговельних договорів із Центральними державами.

Протягом 1917-1918 років за редакцією Христофора Барановського в Києві видавалася кооперативна газета “Комашня”. У 1919 році – директор “Українбанку”, радник Центрального українського сільськогосподарського кооперативного союзу, Всеукраїнського кооперативного страхового союзу. У травні 1920 року – міністр фінансів УНР в уряді В’ячеслава Прокоповича.

Того ж року Барановський був змушений емігрувати за кордон. Недовго жив у Німеччині, потім переїхав до Бразилії. Очолював представництво всіх українських кооперативних союзів за кордоном, з 18 червня 1920 року – Загальноукраїнське товариство економістів. Автор низки праць, присвячених українській кооперації та фінансовій системі.

Останні роки життя провів у Південній Америці, у Сан-Паулу, де відчував духовне пригнічення через сумний фінал визвольних змагань та розгрому тієї будови відновленого державного життя України й української кооперації, яким він присвятив найкращі свої задуми та велику творчу працю. Помер і похований у Сан-Паулу 1941 року.

Оголошенням Універсалу Центральна Рада брала на себе держави! функції. Українська громадськість визнала це і почала звертатися до “незаконного” з точки зору Тимчасового уряду органу з різноманітними справами. Щоб упоратися з цим, Рада мусила утворити виконавчий орган ще не визнаної влади.

Після Українського національного Конгресу для проведення поточної роботи було створено спеціальний Комітет. До його складу входили голова Ради і два його заступники (обрані конгресом), члени у кількості 17 чоловік (обиралися на сесійному засіданні Ради), голови комісій Ради у кількості не більше 8 чоловік (обиралися Комітетом). Комітет мав право поповнюватися шляхом кооптації до повного свого складу, затвердженого у кількості 33 осіб. Щомісяця він скликав сесії Ради, в разі потреби – надзвичайні. В міру того, як у руках Центральної Ради зосереджувалася реальна влада, значення Комітету зростало. Його стали називати Малою Радою, і ця назва закріпилася. Мала Рада була законно підготовчим і навіть певною мірою законодавчим органом.

Отже, покладати на Комітет ще й виконавчі функції було недоцільно. І тому, не афішуючи свого кроку, щоб зайвий раз не наразитися на конфлікт із Тимчасовим урядом, Комітет на закритому засіданні 15 червня створив Генеральний секретаріат у складі восьми генеральних секретарів і генерального писаря. Секретарства були прообразом майбутніх міністерств.

Перший у XX ст. український уряд очолив В. Винниченко. Він же взяв на себе обов’язки генерального секретаря внутрішніх справ. Генеральним писарем став П. Христюк, генеральним секретарем фінансів – X. Барановський, секретарем міжнаціональних справ – С. Єфремов, секретарем військових справ – С. Петлюра, секретарем земельних справ – Б. Мартос, секретарем судових справ – В. Садовський, секретарем продовольчих справ – М. Стасюк, секретарем народної освіти – І. Стешенко. Отже, Барановський Христофор Антонович (19.12.1874 – 1941) – український державний., громадський і кооперативний діяч. Народився на Київщині. 1914 – членів Ради київської спілки установ дрібного кредиту. Засновник і директор Союзбанку в Києві – центральної установи дрібного кредиту (1907–1917). Перший ген. секретар фінансів Генерального секретаріату Української Центральної Ради (черв.– серп. 1917). Головний радник Центр. українського сільськогосподарського союзу, Всеукраїнського кооперативного страхового союзу, голова управи Українського народного кооперативного банку (1918–1919). Член виконавчого губернського к-ту Київщини, делегації УЦР на переговорах з Тимчасовим урядом про затвердження складу та статуту Генерального секретаріату УЦР (липень 1917), делегації Української Держави на мирних російсько-українських переговорах (трав. 1918). Ред. кооп. газ. “Комашня” (1917–1918). Брав участь у міжнародних кооперативних  конгресах та конференціях. Міністр фінансів доби Директорії УНР в уряді В. Прокоповича (червня– жовтня 1920). Від 1920 р. – на еміграції.

Христофор Антонович Барановський, призначений секретарем фінансових справ. Він нe мав навіть середньої освіти, але завдяки природним здібностям та плідній праці в українському кооперативному русі, висунувся як талановитий фінансист. Був засновником та директором Союзбанку в Києві головного українського банку дрібного кредиту. За твердженням Д. Дорошенка, вважався одним з найкращих знавців кооперативної справи. В 1917 р. зайняв посаду голови управи Українського Народного кооперативного банку. Вже згадуваний М. Ковалевський відзначав, що практичний стаж роботи Христофора Антоновича як кооператора та “його грунтовне знання народного життя були цінним вкладом до праці першого українського уряду”.