Степан Лазуренко

 Знайти дослідницькі роботи та обов’язково обговорити їх можна за хештегами  #УДЦНПВ #краєзнавство2022

та у новій рубриці сайту  ТУТ

ПОЛКОВНИК АРМІЇ УНР СТЕПАН ЛАЗУРЕНКО: ЖИТТЯ, ЯК ВІЧНИЙ ПОДВИГ

 (Автор: Терещенко Поліна, учениця Комунального закладу «Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 23 Полтавської міської ради Полтавської області». Керівник: Рева І.А., учитель історії  Комунального закладу «Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 23 Полтавської міської ради Полтавської області»).

 

             Чи відомо широкому загалу наших полтавців ім’я Степана Лазуренка?  Мабуть, більшість уперше чує. Автору ще торік це прізвище теж ні про що не говорило.  На жаль, понад 100 років ім’я Стапана Лазуренка було невідомим на його рідній Полтавщині. А між тим, постать яскрава і варта на дослідження Він належав до тих непересічних особистостей, історія життя і творчости яких могла б стати сюжетом до захопливої науково-пригодницької книжки. Уродженець Полтавщини, він брав активну участь в Українській революції, був спочатку курінним, а з 16 листопада 1918 р., – командиром Першого українського козацького імені гетьмана Б. Хмельницького полку, – який, на думку дослідників, і започаткував відродження національної Української Армії [4, с.165].  На думку дослідників, саме ця національна військова частина 8 серпня 1917 р. на станції Пост Волинський біля Києва першою пролила кров за молоду соборну самостійну Державу [1, с.33].          Степан Лазуренко народився 28 грудня 1892 р. у козацькій родині в м. Гадячі. У цьому, колишньому гетьманському місті, минуло його дитинство, тут він почав відвідувати нижчу школу, а згодом і чоловічу гімназію. Як і всі сільські діти допомагав батькові по господарству, а вечорами любив слухати народні перекази про мужність хоробрих козаків-запорожців. Юнак досить рано полишив рідну домівку і перебрався до Полтави, де деякий час вчився на учительських курсах, які щорічно організовувало губернське земство. Однак  попрацювати учителем не вдалося, оскільки від 1914 р. З початком Першої світової війни, його життя докорінно зміниться.

       Степан Лазуренко добровольцем зголошується піти на фронт. Але кмітливого юнака відправляють до офіцерської школи у Петергофі. Після кількох місяців непростих занять в офіцерській школі, потрапив на Східний фронт молодий офіцер Степан Лазуренко. Він неодноразово проявляв неабияку хоробрість і відвагу, зокрема, під час тяжкого бою з мад’ярським залізним полком та прориву фронту біля с. Корнілівки (1915 р.) [1, с. 34]. А незабаром, за виявлення особистої мужності під час військових операцій, Степана Лазуренка було відзначено золотою зброєю від самого генерала Брусилова, і подвиги його були висвітлені у московському часописі «Инвалид»… [1, с.34]. Лютнева  революція в Росії застала нашого земляка у Саратові вже старшиною 91-го пішого запасного полку.  На той час усе активніше проявлялися у війську демократичні процеси. Тому вже скоро в частині «саратовської залоги було заініційовано Товариство вояків-українців», кількість яких поступово зростала. «Єдиною метою Товариства було, – як згадував через багато літ сам Степан Лазуренко, – виявити та об’єднати всіх вояків-українців, пробуджувати в них національну свідомість, інформувати та обмінюватись взаємно думками про перебіг подій національної революції в Україні». [1, с.34] У ході внутрішніх дискусій, щодо підтримки Центральної Ради та українізації війська, безпосереднє зацікавлення у Товаристві виявили до утворення в Києві Богданівського полку, командиром якого незабаром було призначено їхнього товариша підполковника Юрка Капкана[5, с.74]. А співтворцем цієї першої регулярної національної української військової частини у травні 1917 р.  і став штабс-капітан царської армії Степан Лазуренко, який чітко вже усвідомлював необхідність збройної боротьби за Українську Державу. Після першого організаційного етапу свого становлення Богданівський полк, що входив до складу Запорозької дивізії, налічував бл. 4000 старшин і козаків, найбільш свідомої, патріотично настроєної молоді. Але у переважній своїй більшості, як свідчать документальні джерела, це були далеко не «зелені» хлопці, а вже обстріляні й обкурені, з великим досвідом, набутим у боях Східної Прусії, під Варшавою, Львовом, Перемишлем вояки, яких чимало, свого часу, було відзначено найвищими нагородами за хоробрість в російській армії. [1, с.34] Улюбленцем полку, з перших днів його існування, став козак-доброволець, відомий український поет Григорій Чупринка. Упродовж трьох років богданівці мужньо боролися проти душителів незалежності України – більшовицьких військ Муравйова, Добровольчої армії Денікіна та інших. Тяжкої втрати зазнав полк перебуваючи і у Полтаві, де 15 грудня 1917 р. у вестибюлі «Європейського» готелю (приміщення колишнього готелю нині знаходиться за адресою: вул. Героїв Небесної сотні, 16) було підступно вбито підосавула богданівців Ю. Ластовченка. Це був один з перших терористичних замахів «на чолового репрезентанта української державницької думки»… [1, с.35] Золотими літерами до героїчного літопису українського війська записано шлях богданівців від Києва до Дону, бої за Арсенал, Крути, Гребінку, Полтаву та ін.  Завдяки Лазуренкові Богданівський та Полтавський полки вдалося тоді вивести з більшовицького оточення біля Лозової і провести через місцевості, опановані Нестором Махном. Так сталося, що нашого земляка після виснажливих переходів двічі підкошував плямистий тиф. І останній раз це сталося в листопаді 1919 р., коли після відходу Української армії за Збруч, Степан Лазуренко був залишений із обмороженими ногами в шпиталі у Ярмолинцях (Поділля). Українська армія відходила на Захід все далі, запорожці пішли з Любарта в Перший зимовий похід, але вже без свого командира.

        Довгі роки, перебуваючи під більшовиками, колишній полковник ретельно переховувався, а десь на почптку 40-х років виїхав із німцями до Чехословаччини, перебував у трудових таборах Німеччини. 1950 р. опісля багатолітніх поневірянь, нарешті осів у США. Протягом другої пол. 1950 – 1960-х рр., незважаючи на вік, наш земляк брав досить помітну участь у громадському житті діаспори в США. Він багато писав до україномовних часописів («Тризуб», «Прометей»), виступав на святах і річницях з приводу історичних подій перед місцевою громадою Детройта та ін. Він і на чужині прагнув послужити рідній для нього Україні – зокрема, намагався занотувати пам’ятні події Української революції 1917 – 1921 рр., згадати пройдений героїчний шлях Богданівського полку, незабутні зустрічі і розмови з провідниками першого уряду УНР, своїх побратимів. Але хліб на еміграції добувався далеко не в простих умовах, нелегкою працею та й здоров’я колишнього богданівця було підірване свого часу тривалою виснажливою боротьбою. 

 27 лютого 1969 р. Степан Лазуренко відійшов у вічність, отримавши свій останній притулок на відомому українському пантеоні-цвинтарі Бавнд–Бруку, що біля Нью–Йорка…

 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ:

1) Пустовіт Тарас. Спогади полковника Армії УНР Степана Лазуренка ро перебування Богданівського полку у Полтаві у грудні 1917 р.// Полтавщина в Українській революції 1917 – 1921 рр.: зб. наук. ст. / У К ПОДА; П КМ і мені В асиля К ричевського; [ ред. к ол.: Бабенко Л. Л., Вождаєнко В. В., Мокляк В. О. (наук. ред.), Супруненко О. Б. (відп. ред.) та ін]. — Полтава : Дивосвіт, 2017. — 152 с.: іл.

2) Соловей Д.Ф. Розгром Полтави: Спогади з часів визвольних змагань україн-ського народу. 1914 – 1921. – Вінніпег: Видавнича спілка «Тризуб», 1974. – 207 с.:

іл. ; 2-ге вид., доп. – Полтава: Криниця, 1994. – 192 с.: іл.

3) 2. Білоус Г. Вивчення пам’яток доби визвольних змагань українського народу 1917 – 1920 років в Полтавському краєзнавчому музеї / Галина Білоус // Виявлення та дослідження пам’яток національно-визвольних змагань українського народу на Полтавщині (1917 – 1920 рр.): матеріали конференції / Відп. ред. Нестуля О. О. – Полтава, 1995. – 202 с.

4) Ревегук В. Я. Полтавці – поборники державної незалежності України. – Полтава: Полтавський літератор, 2016. – 392 с.

5). Ревегук В. Полтавщина в українській революції 1917 – 1920 рр. / В. Я. Ревегук – Полтава, 1996. – 100 с.