Павло Богацький

Продовжуємо знайомити з роботами Всеукраїнської краєзнавчої акції учнівської молоді “В традиціях високої звитяги”.

Знайти дослідницькі роботи та обов’язково обговорити їх можна за хештегами #УДЦНПВ #краєзнавство2022

ПАВЛО БОГАЦЬКИЙ – ПОБОРНИК УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ ТА ГОРДІСТЬ «ЗАХІДНОЇ» ДІАСПОРИ

Танасійчук Владислав, вихованець наукового товариства «Дослідник»  комунальної  установи Дунаєвецької міської ради «Центр позашкільної освіти», 

м. Дунаївці Хмельницька обл.

 

Вивчаючи історію  Хмельниччини, відкрив для себе імꞌя справжнього поборника української незалежності, військовика, письменника, журналіста, вченого – Павла Богацького, одного із вісімнадцяти дітей  нестеровецького священника.

  Богацький П. народився 17 березня 1883 року в містечку Купин Подільської губернії. Навчався у Кам’янці-Подільському,  в духовній семінарії та через участь в таємному революційному гуртку і зв’язки з «невгодними для начальства людьми», редагування шкільного часопису «Проба сил» був звільнений в грудні 1903 р. з 5 класу цього закладу, на підставі резолюції архієрея «за дух, не соотвєствующій дух семінарії». Після чого Богацький вступив до офіцерської юнацької школи у Вільні, яку закінчив в березні 1906 року з рангом підпоручника. Був призначений офіцером до Луцького полку піхоти, до 10 роти, що стояла тоді в м. Ромни на Полтавщині. Та, знову ж, участь у революційних організаціях «Військовий союз» та «Оборона України», спричинили до того, що Богацький був заарештований у вересні 1906 року і посаджений в «Косий Капонір» київської цитаделі, де й пробув майже пів року, аж до повного звільнення його з військової служби. У цей час він, подібно до переважної частини молодої української інтелігенції, перебував під впливом як національних, так і соціалістичних ідей.

Шлях до університету був заборонений, тому П. Богацький вступив на агрономічний факультет Київської політехніки (1907—1908) але не закінчив через свою проактивну літературну і редакційну працю. В 1910-х роках активно виступав з прозовими творами.

Він редагував і видавав журнали «Хрін» (1908), «Вісник культури і життя» (разом із Гнатом Хоткевичем, 1913).

Разом з Микитою Шаповалом стає організатором і редактором київського журналу «Українська хата», який видавали з березня 1909 р. аж по серпень 1914 року, коли журнал був закритий, а Богацький був заарештований російською владою і засланий до Наримського краю в Сибір, звідкіль його визволила лише революція 1917 року. 

В 1917 році повернувся до Києва, і в квітні 1917 року на першому Всеукраїнському Національному Конґресі Богацький був вибраним першим секретарем, а потім призначений начальником Київської повітової міліції (березень 1917 — лютий 1918), а пізніше- міста Києва (березень-квітень 1918). Був арештований та ув’язнений німцями у зв’язку з викраденням банкіра Абрама Доброго. В ув’язненні перебував аж до листопада 1918 року. 

У відновленій Українській Народній Республіці Богацький зайняв посаду столичного отамана, а по залишені Києва Директорією був прикомандирований до Корпусу Січових Стрільців, і з березня 1919 року- отаман Коша Охорони республіканського ладу при Міністерстві внутрішніх справ УНР у Кам’янці-Подільському. Він пройшов з Кошем всю Волинь та західне Поділля аж до відступу армії Української Народної Республіки на територію Галичини. 

В 1920 емігрував до Польщі, де співпрацював в газеті «Українська Трибуна»  (1920). Весною 1922 переїхав до Праги для участі в організації української культурної праці в Чехословаччині, де став членом редакції і керівником видання «Нова Україна» (1922—1923), а згодом одним з керівників «Селянської Спілки».

У травні 1926 був обраний головою «Українського Громадського Видавничого Фонду» в Празі, а з 1929 — членом Українського Соціалогічного Інституту в Празі з доручення керувати Кабінетом Шевченкознавства. З 1930 обраний ученим Секретарем і членом Дирекції цього Інституту. 

Одержав у 1930-их рр. «докторат гоноріс кавза» від Українського Соціологічного Інституту в Празі; дійсним членом Історично-філологічного товариства в Празі. 

До Австралії приїхав у 1949, де став головою Тірольської Української Громади . Був основоположником Української Громади у Воллонґонґу, брав активну участь в громадському житті і до самої смерті був співробітником «Вільної Думки» (Сідней), продовжуючи працювати над «Малою Літературною Енциклопедію». 

За активну діяльність у Пласті (Україна, Чехія, Німеччина) нагороджений Орденом св. Юрія в золоті; був дійсним членом Бібліологічної Комісії Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові. Павло Олександрович  Богацький –  один із небагатьох справді активних діячів української західної діаспори. Оцінка його постаті в політиці, літературі, соціології дуже суперечлива та все ж ім’я  і науково-літературна спадщина поступово повертаються  до нас, і тут є широкі можливості для досліджень  спадщини цієї харизматичної особистості, що до кінця днів своїх жила з Україною в серці. 

 ЛІТЕРАТУРА:

Богацький Павло // Енциклопедія Українознавства: Словникова частина / Голов. ред. В. Кубійович. Репринт. відтворення. — К., 1993.- Т. 1. — С. 143.

Романенчук Б. «Богацький Павло» // Романенчук Б. Азбуковник: Енциклопедія української літератури. — Філадельфія, 1969. — Т. 1. — С. 380—381.

Прокопчук В. С. «Павло Богацький — учений, краєзнавець» // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. — К., 1999. — Вип. 9. -С. 357—364.